Великі болгари · Частина 1 з 3

Історію Георгія Маркова часто починають із кінця — з парасольки на мосту Ватерлоо. Але щоб зрозуміти, чому держава вирішила вбити свого письменника в чужій столиці, треба повернутися до початку. Хлопчик із софійського передмістя Княжево народився 1 березня 1929 року. Він мав усе, про що міг мріяти митець у соціалістичній Болгарії. І свідомо від цього відмовився.

До літератури Марков ішов непрямо. Ще в дев'ятнадцять років він захворів на тяжкий туберкульоз легень і лікувався з перервами понад десять років. Тим часом у 1953 році він закінчив Державну політехніку в Софії за фахом інженер-хімік. Працював інженером-технологом на підприємствах ДІП «Победа» і ДІП «Стинд», а також викладав у технікумі кераміки та скла.

Злет

У другій половині 1950-х і в 1960-х роках кар'єра Маркова стрімко йшла вгору. Після перших книжок вийшов його роман «Чоловіки» (1962). За нього Марков отримав щорічну премію Спілки болгарських письменників. До Спілки його прийняли одразу повноправним членом, без етапу «кандидат у члени». Далі були збірки оповідань, п'єси, сценарії. Він написав сценарій перших серій телесеріалу «На кожному кілометрі». За кілька років Георгій Марков став визнаним і відомим автором.

Успіх відчинив двері, які для більшості людей лишалися замкненими. Маркова прийняли у вузьке коло літературної та політичної еліти. Він зустрічався з високопосадовцями й скуштував привілеїв «придворного» митця. Згодом у «Заочних репортажах про Болгарію» він докладно описав звичаї цього кола, зокрема свої зустрічі з Тодором Живковим.

Перші сутички

Талант такого рівня недовго вміщався в приписані рамки. Одна за одною його п'єси застрягали в цензурі: «Пролізти під веселкою», «Комуністи» і, найболючіше, «Я був він». Внутрішню прем'єру останньої в Театрі сатири в червні 1969 року не дозволили. Роман «Дах» за життя автора не друкували, у Болгарії він вийшов лише 2007 року. Послання влади було однозначним: вільне слово в цій системі дозволене лише доти, доки не заважає владі.

Тут ключ до всієї його подальшої долі. Марков не був переслідуваним бідняком, якому нічого втрачати. Навпаки, він мав славу, прибутки й становище. Саме тому, що він мав усе, його відмова важить удвічі більше. У 1969 році він виїхав: спершу автомобілем до Югославії, а після короткого перебування в Белграді — до брата Ніколи в Болоньї, в Італії. Виїхав 15 червня 1969 року, у день внутрішньої прем'єри «Я був він».

Далі — частина 2: Лондон, мікрофон і «Заочні репортажі про Болгарію» — як обласканий письменник став найгострішим критиком режиму.