Неврокоп лежить у котловині річки Места, між Пірином і Родопами. Місто невелике, а навколишні села розкидані по долинах і схилах. 1935 року цей край отримав нового митрополита. Його звали Борис. При народженні він був Вангел Симов Разумов.

За плечима в нього вже був довгий шлях: від рідного Гявато біля Бітолі, через семінарію в Константинополі до докторського ступеня з богослов'я в університеті в Чернівцях.

Перш ніж очолити єпархію, Борис писав. 1928 року він видав брошуру «Криза в нашій школі».

Часи були важкі. Болгарія пережила кілька воєн поспіль і втратила землі. До неї линули біженці з Македонії та Фракії. У класах сиділи діти, чиї батьки загинули на фронті або залишили дім і поле за новими кордонами. Бідність була всюди, а суперечки про те, чого й як навчати дітей, не вщухали.

У цю суперечку Борис вступив як богослов. Він писав про кризу в школі, а в інших працях — і про кризу духовного життя. Для нього ці дві теми йшли поруч. Школа, на його думку, — це місце, де формується людина, тож вона також справа Церкви.

Владика під Пірином

Неврокопська єпархія була непростою. Прикордонна, гірська, з людьми різної віри.

Робота митрополита щоденна й важка: служби, турбота про парафії та храми, освячення нових церков, окружні листи. Уже в жовтні 1935 року він закликав учителів єпархії створювати православні християнські товариства й церковні шкільні хори.

Борис залишався на неврокопській кафедрі понад тринадцять років. За цей час Болгарія пережила ще одну війну і зміну влади, а осідок митрополії перенесли до Горна-Джумаї.

Нова, комуністична влада дуже швидко звернула увагу на Церкву.

З 1946 року Державна безпека постійно стежила за митрополитом Борисом. Для неї він був противником режиму. Вона вела на нього досьє, де його та його протосинкела описали як «затятих фашистів і реакціонерів».

Два роки митрополит жив і служив під чужим поглядом. Попри це він і далі об'їжджав єпархію, правив служби, освячував храми.