Мехіко, 1951 рік. У лабораторії невеликої фармацевтичної компанії Syntex троє хіміків синтезують молекулу, яка згодом потрапить в аптеки по всьому світу. Сьогодні її називають норетистерон.

Один із трьох — Карл Джерассі. Двоє інших — Луїс Мірамонтес і Джордж Розенкранц. Джерассі ще не виповнилося 28 років.

Лише дванадцятьма роками раніше він був учнем Американського коледжу в Софії. Наприкінці 1939 року виїхав до Сполучених Штатів. Звідти почалося все інше.

Доктор, ще не маючи двадцяти трьох

Шлях до Мексики пролягав через Університет Вісконсина. Там 1945 року Джерассі захистив докторську з органічної хімії. Це рік, коли закінчилася війна. Йому ще не було 23 років.

Органічна хімія — це хімія вуглецю. З його сполук складаються живі клітини, ліки, гормони. Хто володіє цим ремеслом, може взяти молекулу з природи, розібрати її на частини й зібрати іншу, трохи відмінну. Іноді саме це «трохи» вирішує, чи речовина лікуватиме, чи залишиться цікавою формулою на папері.

Молодий доктор зайнявся стероїдними гормонами. Гормони — це малі молекули, але вони керують багатьма процесами в тілі: ростом, обміном речовин, вагітністю.

Таблетка, яку запивають водою

Тут є підступ. Жіноче тіло саме виробляє прогестерон — гормон, який береже вагітність і зупиняє дозрівання нової яйцеклітини. Шлунок і печінка руйнують його ще до того, як він встигне подіяти. Лишається ін'єкція.

У Syntex шукали речовину, яка діє так само, як прогестерон, але витримує шлях через організм. Потрібна була молекула, яку можна пити як таблетку.

1951 року в Syntex Джерассі, Мірамонтес і Розенкранц її синтезували. Норетистерон — перший сильнодійний прогестин, що працює, коли його приймають через рот. Простіше кажучи, перший сильнодійний штучний замінник прогестерону, якому не потрібна голка.

Ця молекула стала однією з основ протизаплідних таблеток. Від колби в Мексиці до таблетки в аптеках минули ще роки, випробування й праця багатьох інших людей. Але все почалося з формули, яку троє хіміків написали 1951 року. Через неї Джерассі пізніше назвали «батьком таблетки». Сама таблетка теж викликала суперечки, і надовго. Вони вже не про хімію. Вони про сім'ю, віру, право жінки самій вирішувати, коли мати дітей.

Хіміку, який стоїть за цією молекулою, ще немає й тридцяти. Його ім'я вже вписане в одну з найбільш обговорюваних історій століття, а він лише починає.

Професор у Стенфорді

1960 року Джерассі отримав нове місце. Він став професором хімії в Стенфордському університеті в Каліфорнії. Перед цим кілька років був професором в Університеті Вейна в Детройті. Стенфорд далеко від Відня, де він народився, і від Софії, де навчався.

У Стенфорді він пробув найдовше. Професором там був з 1960 до 2002 року, понад сорок років. За ці десятиліття через його лабораторію пройшли покоління студентів. Він і далі працював з молекулами та писав наукові статті.

Визнання приходило поступово. 1973 року він отримав Національну медаль науки США, а 1978-го — премію Вольфа.

Якщо озирнутися назад, підрахунок простий. Докторат у Вісконсині у 21–22 роки. Молекула в Мексиці ще до 28. Професорство в Стенфорді незадовго до 37. Хлопець з Американського коледжу пройшов цей шлях трохи більше ніж за двадцять років.

Згодом Джерассі взявся й за літературу. Хімік Карл Джерассі почне писати романи та п'єси про людей науки.