Великі болгари · Частина 3 з 3

7 вересня 1978 року Георгій Марков чекав на автобус на мосту Ватерлоо в Лондоні. Він їхав до студії Бі-бі-сі. Раптом відчув укол у правому стегні. Обернувся — незнайомий чоловік піднімав упущену парасольку. Він пробурмотів вибачення з іноземним акцентом і швидко сів у таксі. Дрібний випадок, яких у великому місті тисячі. Дата не випадкова: 7 вересня — день народження Тодора Живкова.

Ввечері в Маркова піднялася температура. Його поклали в лікарню «Сент-Джеймс» у Балемі. Лікарі боролися за нього, але не могли зрозуміти, чим він отруєний. 11 вересня 1978 року Георгій Марков помер. Йому було 49 років.

Доказ завбільшки з голівку шпильки

Розтин показав, що в стегні в нього була крихітна металева капсула діаметром близько 1,7 мм. Її зробили зі сплаву платини та іридію (90% платини, 10% іридію), з двома отворами, що перетинаються. У цих отворах був рицин — одна з найсильніших природних отрут, від якої немає протиотрути. Аналіз провели в британській лабораторії Портон-Даун. Приблизно за два тижні до цього, 26 серпня 1978 року, схожий напад у паризькому метро пережив інший болгарський емігрант — Володимир Костов. Він вижив випадково, а капсула, яку дістали з його тіла, допомогла британським експертам розгадати механізм.

Слід веде до Софії та Москви

Хто натиснув на спуск парасольки, довго лишалося загадкою. Але після падіння комунізму заговорили люди зсередини. Колишній генерал КДБ Олег Калугін заявив, що КДБ допомагав у вбивстві, а наказ надійшов з найвищого рівня болгарської влади. Його свідчення підтримав інший радянський розвідник-втікач Олег Гордієвський. За цими свідченнями, напад здійснила болгарська Державна безпека за технічної допомоги КДБ. Москва дала отруту й технічні засоби.

Вбивство Маркова не було справою однієї людини. За парасолькою стояла ціла машина — Софії та Москви разом. Вона була готова гнатися за письменником до чужої столиці лише за те, що він говорив правду.

Журналістські та слідчі розслідування називають ймовірним виконавцем данця італійського походження Франческо Гуліно. В архівах ДС його знали під псевдонімом «Піккаділлі». Болгарські спецслужби завербували його на початку 70-х. Гуліно допитували, але офіційно йому ніколи не висували обвинувачень. Болгарський журналіст Христо Христов вивчав розсекречені досьє й присвятив цій справі книжку «Убийте „Скитник“».

Без вироку, але не без пам'яті

Болгарське слідство поновили після 1990 року, а 2013-го остаточно закрили через закінчення строку давності. Британське розслідування формально лишається відкритим. Навіть сьогодні, майже через півстоліття, за вбивство Георгія Маркова не засуджено нікого.

І все ж влада, яка хотіла його стерти, досягла протилежного. 2000 року Маркову посмертно вручили орден «Стара планина» — найвищу державну нагороду. Його ім'я носять вулиці та премії, а пам'ять про нього зберігають пам'ятні знаки. «Заочні репортажі» читають і нині. А парасолька на мосту Ватерлоо стала світовим символом простої речі: тоталітарна влада найбільше боїться не зброї, а вільного слова. Саме тому Георгій Марков лишається серед великих болгар — не через те, як він помер, а через те, про що відмовився мовчати.

Кінець серії. Профіль і хронологію дивіться в рубриці «Великі болгари».