Степ на північ від Чорного моря рівний, як долоня. Це відкритий простір із пасовиськами, який перетинають великі ріки. Люди тут живуть верхи й постійно в русі. У них є стада, вози й намети, які швидко ставлять і знімають.

У такому світі близько 640 року народився Аспарух.

Його батько — хан Кубрат, правитель Великої Болгарії. Аспарух був його третім сином. У родині правителя це означало цілком конкретне. Перед ним були двоє старших братів, і першим спадкоємцем його ніхто не бачив.

Третій син у ханському наметі

Велика Болгарія — це союз родів і племен, які Кубрат зібрав під своєю владою. Тримали їх разом не кордон і не фортечні мури, а ім'я та слово хана. Поки такий правитель живий, вершники знають, кому служать. Коли його немає, питання, хто кого веде, стає гострим.

У степу хлопці зі знатних родів зростають у сідлі. Вони вчаться їздити верхи, стріляти з лука в галопі, знати пасовиська та броди. Майбутній вождь мусить знати, де влітку є вода, а взимку трава. Мусить знати, хто з яким родом у спорідненні і хто на кого точить зуб. Без цього жодна орда далеко не зайде.

Про дитинство Аспаруха джерела нічого не кажуть. Ймовірно, він ріс саме в такому середовищі. Поруч був батько, який створив державу, і брати, що колись захочуть свою частку.

Коли велика держава розпадається

Після смерті Кубрата сини розійшлися. Близько 665–670 року хозари, які прийшли зі сходу, натиснули, і Велика Болгарія розпалася. Орда не зникла. Вона розділилася.

Аспарух узяв свою частину людей і повів їх на захід.

Це не був звичайний військовий похід. У дорогу вирушив цілий народ. Чоловіки верхи, жінки й діти на возах, старі люди, стада коней, худоби й овець. Усе, що мали, везли з собою.

Шлях лежав через одну річку за іншою. Кожну треба було перейти вбрід або переплисти з худобою, возами й усім майном.

Напрям був зрозумілий, хоч і нелегкий. На захід, до заходу сонця, до Дністра й Дунаю.

Кут між річками

Зрештою орда зупинилася в землі, яку джерела називають Онґал. Найчастіше її шукають між Дністром і Дунаєм, біля дельти, поблизу моря. Річки й болота прикривали її спереду й ззаду. Чужому війську було важко туди дійти. А хто знав місцевість, міг сховатися або вдарити зненацька.

Для людей, які щойно втратили рідний степ, це мало велике значення.

Та Онґал не був порожньою землею на краю світу. Просто навпроти, за Дунаєм, починалися землі, які Константинополь вважав своїми. Віками ріка була північним кордоном імперії. На обох її берегах і далі вглиб жили слов'янські племена. Вони орали, сіяли й уживалися із сусідами, як могли.

Аспарух прийшов не в пустку, а на поріг наймогутнішої держави в цій частині світу.

І 680 року імператор Костянтин IV Погонат зібрав військо й флот і сам повів їх проти болгар.