Котел лежить високо в Балканах, між лісистими схилами. Будинки там стоять на кам'яних підмурках, а поверхи в них дерев'яні й темні. Вулиці вузькі та круті.

Місцеві живуть з овець, ремесел і торгівлі. Котленці гнали отари й товар далеко за гори. Поверталися з грошима, новинами та чужими словами. Місто маленьке, але дивилося назовні.

У квітні 1821 року в Котлі народився хлопчик, якого назвали Сьобі. Повне ім'я — Сьобі Стойков Попович. Згодом світ знатиме його під іншим іменем — Георгі Стойков Раковський. Але до цього імені було ще дуже далеко.

Місто в складці гір

Йшов 1821 рік. Болгарські землі вже кілька століть були частиною Османської імперії. Держави з назвою Болгарія не існувало. Не було ні болгарського війська, ні влади, яка говорила б від імені болгар.

Зате були мова, віра, пісні. Були й міста на кшталт Котла — далеко від пашів і близько до лісу. Балкани тут правили і за дім, і за схованку.

У цьому світі ріс Сьобі. Раннє дитинство минуло в Котлі, потім він учився в Карлові та Константинополі. Звідти він і вирушив у дорогу.

Щоб зрозуміти, коли це було, досить одного числа: двадцять років.

Вирок, який загнав його аж до Марселя

У 1841–1842 роках молодий чоловік брав участь у підготовці Браїлівського повстання. Місцева влада в Браїлі засудила його до смерті. Він ледве вийшов із юнацького віку, а вже мав смертний вирок.

Такий вирок не був порожньою погрозою. Як грецького підданого, його передали грецькій владі. Але за допомогою грецького посла Маврокордатоса він утік.

Утік далеко. Не до сусіднього міста, а аж до Марселя. Це великий французький порт на Середземному морі. Туди заходили кораблі зі Сходу й з Африки, там говорили французькою, і там султан не мав влади.

Так, у двадцять з чимось років, він уже знав, що таке вигнання.

Смертний вирок став першою ціною, яку він заплатив за свій вибір. Але не останньою.

Відтепер його життя минатиме на дорогах, у портах і в чужих містах.

Таємниця Дунаю

У 1853 році він знову опинився в центрі подій. Цього разу — у Свіщові, на Дунаї.

Тоді Росія й Османська імперія йшли до війни. Для багатьох болгар Росія була великою православною силою, від якої вони чекали допомоги проти султана. Ця надія була давньою й глибокою.

У Свіщові Раковський разом з групою болгар заснував «Таємне товариство». Його мета — збирати гроші на визволення та відомості про османські війська, щоб допомогти Росії.

Діяльність товариства викрили, і турецька влада заарештувала Раковського.

Його життя знову залежало від імперії, яка вважала його ворогом. Тепер він уже не двадцятирічний юнак, а чоловік за тридцять, який побачив Європу.

Тут є річ, яку важко вкласти в пряму лінію. У 1853 році Раковський ризикував життям, щоб допомагати Росії. Через вісім років він напише памфлет «Переселення до Росії, або Російська вбивча політика щодо болгар». Людина, яка збирала відомості на користь Росії, назве російську політику щодо болгар вбивчою.

Одне не стирає іншого. І те, і те — частина його.

Після арешту в 1853 році він утік, коли його везли до Константинополя. Попереду було ще чотирнадцять років життя. Майже кожен рік мине в утечі, за друкарськими аркушами або серед добровольців, які чекають наказу.