Останні роки життя Георгі Раковського минули в гарячковій організаторській роботі. Теоретичні погляди він втілював у практичні дії. За плечима вже був довгий шлях революціонера й публіциста. Тепер Раковський зосередився на питанні, як створити військову силу опору.

У 1862 році в Белграді він узявся за створення Першого болгарського легіону. Це була спроба перейти від поодиноких бунтівничих спроб до організованої сили. Така сила мала мати дисципліну й здатність вести організований похід. Легіон не досяг головних стратегічних цілей. Проте залишив по собі помітний слід як військовий загін болгарських добровольців, створений заради визволення Болгарії.

У ці роки Раковський поєднував організаційну роботу з публіцистикою та виданням текстів. У Бухаресті він підготував «Тимчасовий закон про народні лісові чети на 1867 рік» і датував його 1 січня 1867 року. Цей документ свідчить, що Раковський уважно аналізував тактику чет і керування озброєними загонами в особливих умовах місцевості. Він не просто закликав до повстання, а намагався дати четам устрій і внутрішню дисципліну.

В останні роки Раковський хворів на туберкульоз. Він помер тоді, коли його ідеї про організований народний опір уже почали вкорінюватися в свідомості наступного покоління революціонерів.

Його спадщина — закладені підвалини організованого революційного руху за національне визволення. Тож наприкінці життя Раковський був не лише ідеологом, а й будівничим тієї основи, на якій згодом виріс загальнонародний рух за незалежність.