Георгій Раковський став на шлях незламного вигнанця. Тепер до участі в боротьбі додалася сила друкованого слова. Поему «Горський мандрівник» він видав у Новому Саді 1857 року. Це не просто літературний твір. Раковський хотів надихнути народ національною впевненістю в собі й закликав до повстання з організованими четами. У них він бачив народних захисників.

Упродовж наступних років головним полем його впливу стала журналістика. З 1 вересня 1860 до 1861 року він видавав у Белграді газету «Дунайський лебідь». Її сторінки стали трибуною, де публічно обговорювали долю болгар під османською владою. Раковський не обмежувався описом подій. Він прагнув показати співвітчизникам політичні обрії. Зокрема, опублікував десятки статей проти переселення болгар до Росії.

У ці роки Раковський виявив і критичну сміливість. 1861 року він опублікував памфлет «Переселення до Росії, або Російська вбивча політика щодо болгар». У ньому він писав про свої побоювання через демографічні втрати болгарського народу. Їх спричиняли організовані виселення до Росії. Раковський відкрито критикував російську політику виселення й ту ціну, яку за неї платить виживання болгарської нації.

Того ж року він представив і «План визволення Болгарії». Цей документ позначив перехід від романтичних мрій до чітко продуманої стратегії. За планом, боротьбою мав керувати центр. Армію мали створити на сербській території. Звідти вона мала вступити до Болгарії й підняти людей на повстання. Так Раковський закладав основи організованого революційного руху. Пізніше цей підхід утілився в легіонах і горських четах.

У цей період життя Раковський уже не був просто свідком історії. Завдяки газеті, памфлету й стратегічним планам він утвердився як ідеолог. Він розумів: для свободи потрібна не лише хоробрість, а й чіткий план організованої збройної боротьби.