Карлово лежить біля підніжжя Балкан, там, де річка виходить з ущелини й тече до рівнини. Над водою стукають тепавиці, на ринку стоять крамниці й майстерні, навколо тягнуться трояндові сади. Над дахами здіймаються гори. Над усім іншим стоїть влада султана.

Тут, 18 липня 1837 року (6 липня за старим календарем), народився хлопчик. Його звали Васил Іванов Кунчев. Імені, під яким його знає вся Болгарія, ще не було.

Місто під горами

Власної держави болгари тоді не мали. Вони жили в імперії, де християнин фактично був підданим другого сорту. Він платив особливі податки і, як правило, не носив зброї. Мав своє ремесло, дім і церкву. Для більшості людей світ закінчувався на цьому.

Проте Карлово не було глухим селом. Місто торгувало, його мешканці подорожували, привозили новини й книжки. Хлопчик ріс серед ремісників і купців. Батько помер рано. Близько 1855 року дядько, хаджі Василій, забрав племінника до Стара-Загори. Там хлопець учився й служив у нього. Ми знаємо, куди привела його дорога.

Але вела вона не до крамниці.

Ряса із Сопота

За кілька кілометрів від Карлова, під тими самими горами, лежить Сопот. Там є монастир. 7 грудня 1858 року в ньому постригли в ченці 21-річного Васила Кунчева. Йому дали нове ім’я — Ігнатій.

Постриг був не формальністю. Людина залишала світське ім’я, обіцяла слухняність і бідність, відмовлялася від власного дому й сім’ї. Для юнака того часу церква була ще й дорогою до книжок. У монастирі були книги, там читали старі тексти й навчали церковного співу. Хто хотів знати більше, ніж давала келійна школа, часто йшов саме туди.

У роки навколо його пострига церква була ще й місцем, де болгари відкрито боролися проти грецького духовенства Патріархії. Там домагалися власного богослужіння та власних єпископів. Тож ряса означала набагато більше, ніж молитву.

1859 року монах Ігнатій став ієродияконом, а 1862-го поїхав до Белграда.

Дорога до Белграда

1862 року він уже був у Белграді. Сербія тоді мала власного князя й військо, хоча ще залежала від султана. Там Раковський збирав молодих болгар і вчив їх поводитися зі зброєю. Загін називався Першим болгарським легіоном.

Раковський відкрито проповідував, що свободу треба здобути зі зброєю в руках. Навколо нього збиралися учні, ремісники, втікачі з болгарських земель. Вони вчилися воєнної справи.

Серед них був і ієродиякон Ігнатій із Сопота.

Легіон проіснував недовго. Його розпустили ще 1862 року, після боїв з османським гарнізоном у Белграді. У легіоні Кунчев отримав прізвисько «Левський». За переказами, його прозвали так за левиний стрибок під час навчання.

Через п’ять років, навесні 1867-го, він перейде Дунай біля Тутракана прапороносцем у загоні Панайота Хітова.