Тирново — місто, збудоване на скелях. Будинки висять над Янтрою один над одним. Вулиці в’ються то вгору, то вниз. Під ними річка робить поворот за поворотом. Колись тут була столиця болгарських царів. Наприкінці 1820-х років від неї лишилися руїни на пагорбах і пам’ять. Люди зберігають її більше в піснях, ніж у книгах.

Саме тут, 17 листопада 1827 року за старим календарем, народився Петко Рачов Славейков.

Болгарські землі тоді вже століттями входили до Османської імперії. У церкві служило грецьке духовенство. Хто хотів учитися, зазвичай вчився грецькою. Книжок болгарською було мало. Болгарською говорили і співали, але писати нею ще було майже дивиною.

Учитель, який сам ще вчиться

У 1843 році Славейков уже був учителем.

Учителювати тоді було непросто. Учитель часто мандрував із міста до міста, із села до села. Йшов туди, де його кликали і де було чим платити. Школи були бідні, кімнати малі, книжок бракувало. Діти вчили літери, молитви, рахунок. На більше рідко вистачало часу.

Славейков узявся за цю справу змолоду й залишався в ній роками. Кожне нове місце означало нових людей, нові говірки, нові пісні. Болгарська мова тоді не була однаковою всюди. У Тирнові речі називали одним способом, у Балканських горах — іншим, на рівнині — третім. Учитель, який змінює місце, чує все це.

І він почав записувати.

Збірка пісень для людей

У 1852 році вийшли його перші друковані збірники. Вони називалися «Змішаний букет» і «Співаник».

Назви говорять самі за себе. Букет — це різні квіти, зібрані разом. Співаник — книжечка, з якої співають. Не книга для вчених, а для звичайних людей.

Це важливо саме через час, у який усе відбувалося. Посеред століття болгари ще не мали власної держави й власної церкви. Перші болгарські газети й журнали тільки з’являлися. Книжечка з піснями болгарською — річ невелика, але вона доходила до простих людей.

Славейков писав мовою, якою говорили його сусіди. Не церковнослов’янською, не грецькою і не штучною сумішшю, якою тоді писали деякі книжники, щоб звучало вченіше. Саме ця проста й жива мова згодом зробить його одним із тих, з кого почалася нова болгарська поезія.

Але до того було ще далеко. На початку 1850-х він був учителем із двома книжечками за плечима. Його робота тільки набирала розмаху.

Найбільша книга

У 1864 році надійшла пропозиція, яка забрала в нього роки життя. Американські місіонери Елайас Ріггс і Альберт Лонг працювали над повним перекладом Біблії болгарською. Вони запросили Славейкова редагувати текст.

Перекласти Біблію якоюсь мовою — це фактично вирішити, як вона звучатиме на папері. Які слова ввійдуть, а які залишаться осторонь. Як їх писати. Як поєднувати речення.

Ріггс і Лонг знали давні мови й сам текст. Славейков знав болгарську. Не з граматик, а з довгих років у школах, із пісень, які збирав, і з власних віршів.

Робота почалася в Цариграді, де тоді жили й працювали багато болгарських книжників. Там Славейков пробув довго. Тоді він уже видавав газету «Гайда». У 1866 році почне виходити ще й «Македонія». А переклад вийде друком повністю лише в 1871 році.