16 листопада 1900 року в Белене народився Викентій Босилков, майбутній отець Євгеній.
Белене не схоже на інші села над Дунаєм. Тут століттями живуть болгари-католики, невелика громада в православній країні. У них своя церква, свої священники, свої свята й імена святих, які в сусідніх селах звучать трохи чужо.
Болгарія тоді була молодою державою. Від Визволення минуло лише двадцять два роки. Дунайські містечка жили з річки й землі: риба, пшениця, порти, баржі, що ходили вниз до Русе й угору до Відина.
Католицьке Белене
Спільне життя католицького Белене трималося на церкві. Недільна літургія, хрестини, весілля, похорони, пости й великі свята впорядковували рік точніше за будь-який календар.
Багато тамтешніх священників були ченцями-пасіоністами. Їхня італійська конгрегація давно служила в Нікопольській єпархії, тобто серед католиків на Дунаї. Для людей у Белене пасіоністи не були далекими постатями з книжок. Вони жили поруч, у парафії.
Дитинство Босилкова припало на неспокійні роки. Він ще був хлопчиком, коли країна вступила в Балканські війни, а потім у Першу світову. З дунайських сіл чоловіки йшли на фронт, і багато хто не повернувся. Війна закінчилася поразкою та важким мирним договором. Сам Босилков тоді вже вчився далеко від дому: спершу в семінарії в Орешу, потім у Бельгії та Нідерландах.
Обітниці у двадцять років
1920 року Євгеній Босилков склав чернечі обітниці в конгрегації пасіоністів.
Назва пасіоністів походить від латинського слова, що означає страждання Христа. Навколо цього будується все їхнє життя. Монах відмовляється від власності, від сім’ї та від власної волі. Він обіцяє бідність, цнотливість і послух. До цього пасіоністи додають ще одну обітницю, особливу для їхньої спільноти: берегти й поширювати пам’ять про страждання Христа.
Іншими словами, двадцятирічний хлопець із Белене пообіцяв жити заради страждання іншого. Це звучить як стара церковна формула. Через роки вона набуде цілком буквального змісту.
Чернецтво — це не лише молитва. Пасіоніст довго вчиться, бо має проповідувати, сповідати й вести людей за собою. Шлях від обітниць до вівтаря — це роки книжок, богослов’я, філософії та іноземних мов.
Священник у двадцять п’ять
1926 року Євгенія Босилкова висвятили на священника. У двадцять п’ять років він уже мав право правити літургію, хрестити, вінчати та відспівувати померлих.
Для невеликої католицької громади на Дунаї це була важлива подія. Священник, який народився тут, говорить мовою людей і знає їхнє життя, — не те саме, що священник, який приїхав здалеку. Босилков був одним із них.
Попереду в нього було ще багато навчання. Він дійде до Папського східного інституту в Римі й захистить там докторську дисертацію. Потім повернеться до Болгарії, в ту саму Нікопольську єпархію, де виріс.
Пасіоністи обіцяють нести пам’ять про страждання. Священник із Белене пообіцяв те саме ще 1920 року. До єпископського жезла йому лишалося двадцять один рік. До 1952-го — двадцять шість.
Коментарі (0)
Коментарів поки немає.