Ряса пасіоніста чорна. На грудях нашитий знак ордену: серце з хрестом над ним. Євгеній Босилков склав чернечі обіти як пасіоніст 1920 року, а з 1926-го він ще й священник.
Висвяченням він не обмежився. Далі навчався і захистив докторат у Папському східному інституті в Римі. Там вивчають християнський Схід: церкви, обряди та історію тієї частини світу, звідки родом і він сам. Хлопець із Белене, що виріс біля Дунаю, тепер говорив про рідний край мовою вченого.
Та знання не замкнули його в кабінеті. Пасіоністи — згромадження, відоме проповідями та місіями. Босилков був і проповідником, і місіонером.
Пастир дунайських сіл
1947 року папа призначив його єпископом Нікопольської єпархії. Йдеться про католиків Північної Болгарії: невеликі громади, розкидані по селах уздовж Дунаю. Серед них і Белене, де він народився.
Робота єпископа була конкретною й виснажливою. Він об'їжджав парафії, висвячував священників і відповідав за них перед Римом та перед людьми. Миропомазував дітей, освячував церкви, розв'язував суперечки, писав листи.
Але був один підвох. Йшов 1947 рік. Три роки перед тим комуністи прийшли до влади в Болгарії й уже не приховували, що думають про віру. Католицька церква заважала їм подвійно: її очільник перебував за кордоном, у Ватикані. Нова влада бачила в цьому чужий вплив.
Босилков став єпископом саме тоді, коли бути єпископом почало бути небезпечно. Не раніше й не пізніше.
Роки посилення тиску
Наступні роки минули під тиском. Влада вважала, що духовенство має або скоритися, або зникнути. Одні священники мовчали, інші прогиналися, треті ставали незручними. Перед кожним церковним лідером у Східній Європі стояв той самий вибір, і кожен робив його сам.
Босилков залишився на своєму місці. Він і далі керував єпархією та не відмовився від зв'язку з Римом. Для нових правителів це було найтяжчим звинуваченням. Інакше кажучи, він робив саме те, для чого його висвятили, і саме це вже вважали злочином.
16 липня 1952 року його заарештували в Софії.
Далі все йшло за сценарієм, який тоді повторювався по всій Східній Європі. Арешт, слідство, заздалегідь написане звинувачення і процес, де вирок відомий ще до його початку. Звинувачення проти Босилкова сфабрикували. Мета була не в тому, щоб з'ясувати правду. Усім хотіли показати, що чекає на непокірних.
Зала, де вирок написали наперед
Восени 1952 року в Софії відбувся показовий процес над католицьким духовенством. На лаві підсудних сиділи єпископ, священники та миряни. Процес був показовий: його влаштували для публіки й залякування.
Від підсудних на таких процесах чекали одного: визнати провину, покаятися, відректися. Багато хто в ті роки не витримував слідства й говорив те, що йому накажуть. Босилков так не сказав. Він стояв перед судом і не відрікся ні від віри, ні від Церкви, якій служив. Саме цю його стійкість у залі суду люди згодом пам'ятатимуть найкраще.
3 жовтня 1952 року суд виніс вирок. Смерть.
Йому було 51 рік. З 1920 року він був ченцем, чверть століття — священником, п'ять років — єпископом.
Вирок зачитали.
Коментарі (0)
Коментарів поки немає.