Банско лежить біля підніжжя Пірину. Близько 1722 року в цьому місті, за переказами, народився хлопчик, якого світ пам'ятатиме як Паїсія Хілендарського.

Ім'я, яке він отримав при хрещенні, лишилося в тіні. Паїсій — його чернече ім'я. Після нього йде назва монастиря, який став його домом.

Місто під горами

Тоді Банско було містом торговців і ремісників. Місцеві їздили з караванами на ринки півдня й заходу. Повертали з товаром і грошима, будували будинки й церкви. Жили під владою Османської імперії. У церкві верховодило грецьке духовенство. Болгарську мову чули вдома й на ринку, але книги, богослужіння та школи дедалі частіше переходили на грецьку.

Хлопцеві з такого міста шлях лежав за межі рідних країв. Одні йшли в торгівлю. Інші прямували до монастирів, де були книги, служба слов'янською мовою та люди, які вміли читати й писати.

Паїсій обрав другий шлях.

Келія на Святій горі

1745 року він прийняв чернецтво в Хілендарському монастирі на Афоні. Свята гора — це півострів, де живуть лише ченці. Вже століттями там стоять монастирі греків, сербів, росіян, болгар та інших православних народів.

Хілендар — давній сербський монастир, заснований наприкінці XII століття. Жили в ньому й болгарські ченці. У бібліотеці зберігалися рукописи слов'янською мовою, грамоти та житія.

Життя ченця — це служба, молитва й праця. Проте в Хілендара було господарство, землі та зв'язки далеко за межами півострова. Ченці об'їжджали села й міста, збирали пожертви, вели справи монастиря. Тож Афон, який здається відірваним від світу, насправді пов'язаний із ним багатьма нитками.

Однією з таких ниток пішов і Паїсій.

Книги над Дунаєм

1761 року Паїсій вирушив до Сремських Карловців. Це містечко стоїть на Дунаї, на землях Габсбургів. Тоді воно було центром сербської церкви в імперії. Там були школи, друковані книги, освічені священники та бібліотеки, яких під османською владою майже не знайти.

У Сремських Карловцях Паїсій познайомився з російськими перекладами праць Мавро Орбіні та Цезаря Бароніо. Обидва були іноземними авторами й писали про минуле слов'ян та християнського світу. На їхніх сторінках з'являються й болгари, їхні царі та війни. Усе це було зібране за багато років у велику історію, а не залишалося уривками спогадів.

1762 року, вже в Зографському монастирі, він завершить «Історію слов'яно-болгарську».