Великі болгари · Частина 3 з 3

Влітку 1913 року колишні союзники по Балканській війні стали ворогами. Міжсоюзницька війна почалася 16 червня за старим стилем. Невдовзі Болгарія воювала одразу проти Сербії, Греції, Румунії та Османської імперії. 2-га армія генерала Нікола Іванова опинилася віч-на-віч з усією грецькою армією.

Кукуш–Лахна

Між 19 і 21 червня (2–4 липня за новим стилем) 1913 року біля Кукуша й Лахни зійшлися дві армії. З болгарського боку було 75 076 солдатів зі 175 гарматами з 2-ї армії. Їм протистояли 117 861 грецький солдат зі 176 гарматами під командуванням короля Костянтина I. Битву виграли греки. Болгари втратили 6971 вбитим і пораненим. Ще близько 2500 чоловіків і 19 гармат потрапили в полон. Греки втратили 8828 вбитими й пораненими. 2-га армія почала важкий відступ до Струмиці та старого кордону. Подекуди він загрожував перетворитися на втечу. Грецький наступ зупинився лише в Кресненській ущелині.

Після війни Іванов стверджував, що в його армії було лише близько 36 000 чоловік, з них 20 000 — непідготовлені. Історики вважають, що він применшував власні сили. Суперечка про відповідальність за поразку супроводжувала його до кінця життя. 18 липня його призначили офіцером для доручень при Головній квартирі. Фактично його відсторонили від командування армією. 7 серпня 1913 року його звільнили зі служби.

Літо 1913 року принесло й іншу гірку втрату. У липні османські війська повернулися в Одрин, який залишила болгарська армія. Фортецю, за яку заплатили такою ціною, Болгарія втратила.

Історик власних війн

Під час Першої світової війни генерал залишався в запасі. До командування він не повернувся, але й не мовчав. Став громадським діячем і публіцистом, а згодом — військовим істориком війн, які сам і вів. 1924–1925 року видав двотомну працю «Балканська війна 1912–1913 рр.». 6 травня 1936 року, вже в запасі, його підвищили до вищого стройового звання — генерала від піхоти.

Пам'ять

Нікола Іванов помер у Софії 10 вересня 1940 року, у 79 років. Невдовзі Болгарію втягнули у Другу світову війну. Після 1944 року комуністичний режим, нав'язаний під радянським контролем, переслідував багатьох офіцерів Царства Болгарія. Десятиліттями він волів мовчати про командирів Балканських воєн. Пам'ять про генерала збереглася на меморіальній дошці на його будинку в Софії.

Останніми роками інтерес до нього повертається. 2022 року об'єднання «Калоферські господарі» започаткувало ініціативу спорудити пам'ятник генералові в рідному Калофері.

Історія Нікола Іванова — це не історія героя без вад. Це історія людини, яка допомогла створити армію молодої держави. Вона повела її до найбільшої перемоги й пережила одну з найгіркіших поразок. Саме за цю цілісність — і тріумф, і поразку — він заслуговує на місце серед великих болгар.

Кінець серії. Дивіться профіль і хронологію в рубриці «Великі болгари».