Великі болгари · Частина 1 з 3

Коли ми сьогодні чуємо «Одрин», майже завжди згадуємо березень 1913 року й штурм, який здивував Європу. Але за цією перемогою стоїть людина, шлях якої почався далеко від поля бою. Нікола Іванов народився 2 (14) березня 1861 року в підбалканському Калофері. Болгарські землі тоді ще були частиною Османської імперії.

Школи однієї імперії

Хлопець навчався в Априловській гімназії в Габрово — одній із перших світських болгарських шкіл. Звідти його шлях привів до столиці імперії. У 1875–1877 роках він вчився в імператорському ліцеї «Галатасарай» у Стамбулі, де готували синів еліти з усієї держави. Так юний калоферець зблизька пізнав імперію, з якою пізніше воюватиме: її мову, її управління та її армію.

Доброволець 1877 року

Російсько-турецька війна 1877–1878 років застала його шістнадцятирічним, і він записався добровольцем. Після визволення нова держава мала створювати власну армію майже з нуля. Нікола Іванов був серед перших, хто її будував. У 1879 році він закінчив перший випуск Військового училища в Софії. З цього покоління молодих офіцерів згодом вийшли командири Балканських воєн.

Петербург і «війна капітанів»

Між 1882 і 1885 роками Іванов навчався в Миколаївській академії Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. Це була найпрестижніша військова школа, доступна тоді болгарським офіцерам. Невдовзі після повернення він потрапив на першу війну вільної Болгарії. Восени 1885 року Росія, невдоволена Об'єднанням, відкликала своїх офіцерів з болгарської армії. Лише за кілька тижнів Сербія оголосила війну. Армія лишилася без вищих командирів. Її повели молоді болгарські офіцери, і вона перемогла. Тому Сербсько-болгарська війна увійшла в історію як «війна капітанів». Нікола Іванов був серед них.

У 1886 році його призначили флігель-ад'ютантом князя Олександра I Баттенберга. Цей володар прийняв Об'єднання попри невдоволення Петербурга й захистив його результат армією.

Будівничий армії

Наступні два десятиліття Іванов провів за роботою, яка рідко потрапляє до підручників. Але без неї перемоги були б неможливі. З 1894 до 1896 року він очолював Штаб війська — мозковий центр армії, де готували плани мобілізації та бойових дій. З 29 листопада 1896 до 30 січня 1899 року був військовим міністром в уряді Костянтина Стоїлова. Після міністерської посади повернувся до стройової служби. Він командував 4-ю піхотною дивізією (1899–1903), а потім 2-ю піхотною дивізією (1903–1907).

Отже, до 1912 року генерал мав за плечима все, чого армія може вимагати від свого командувача: бойовий досвід, штабну школу, міністерську посаду та роки командування великими з'єднаннями. У вересні 1912 року Болгарія мобілізувала армію. Іванов очолив 2-гу армію й отримав найважче завдання майбутньої війни.

Далі — частина 2: Одрин — фортеця, яку німецькі інженери вважали неприступною.