Калофер лежить біля підніжжя Балкан, там, де річка Тунджа спускається з гір на рівнину.

У цьому місті 25 грудня 1847 року за старим календарем народився Христо Ботев. Саме на Різдво. За новим стилем це 6 січня 1848 року.

Син учителя

Його батько, Ботьо Петков, був учителем. У болгарських землях під владою Османської імперії вчитель не просто вчив дітей писати. Він показував їм, що світ не закінчується їхнім кварталом. Що є книжки, історія і мова, яку варто берегти.

Христо ріс у такій родині. Син калоферського вчителя рано поїхав далеко від рідного міста.

Для хлопця з невеликого підбалканського містечка дорога у світ починалася з навчання. Хто хотів знати більше, ніж давала місцева школа, мусив їхати. Ботев поїхав.

Порт, гімназія, заборонені книжки

У 1863 році він був в Одесі й навчався в Другій одеській гімназії. Місто стоїть на березі Чорного моря. Тоді це був великий порт Російської імперії, де жили люди різних народів. Болгар в Одесі було чимало: купці, які втекли від турецької влади, і молодь, що приїхала вчитися.

Для хлопця з Калофера це був зовсім інший світ.

У Росії тоді ходили й книжки, які влада не любила. Їх писали люди, що хотіли змін в імперії. Вони писали про свободу, про право людини не підкорятися сліпо, про бунт як відповідь на несправедливість. Такі книжки читали в молодіжних гуртках і передавали з рук у руки.

Саме в Одесі Ботев познайомився з російською революційною літературою. Одним словом, там він знайшов слова, якими пізніше заговорив сам. У 1865 році його виключили з гімназії. Але те, що він там прочитав, лишилося з ним.

Пізніше цей слід буде видно всюди: і у віршах, і в статтях. Різкість, з якою він писав про владу, про багатих і про тих, хто мовчить, має коріння й в одеських роках.

По той бік річки

У 1867 році Ботев емігрував до Румунії.

Тоді в Румунію їхало багато болгар, які не могли або не хотіли жити під османською владою. Кордоном був Дунай. З одного боку лишалася батьківщина, з іншого — земля, де болгарські емігранти могли говорити, писати і друкувати набагато вільніше, ніж в Османській імперії.

У придунайських містах і в Бухаресті жили цілі болгарські громади. Були купці з грошима й впливом. Були й бідні емігранти: вони шукали роботу, сперечалися між собою і мріяли про день, коли повернуться зі зброєю в руках. Були й ті, хто вже переходив річку з чотами й повертався назад, якщо щастило.

Ботев потрапив у цей світ у дев’ятнадцять років, без статків і без певної роботи. Життя емігранта рідко буває легким, і його життя не стало винятком.

Саме тут, у Румунії, минуть його найплідніші роки. Тут він писатиме, видаватиме газети, сваритиметься з одними й зближуватиметься з іншими. Його перша газета, «Дума болгарських емігрантів», вийшла в червні 1871 року. Назва прямо каже, для кого і від чийого імені він пише.

Але до цього лишалося ще чотири роки. А поки що Ботев — молодий калоферець, який побачив Одесу й дійшов до Дунаю.

Річка, що відділяє його від батьківщини, через дев’ять років стане і дорогою назад.