Той був і тривожним: Європа воює, Болгарія втягнута у війну, а країна живе з воєнними обмеженнями. 12 листопада в Софії народжується Добромир Жечев.

Тоді ніхто не міг знати, що ця дитина колись потрапить до складу збірної Болгарії на чотирьох чемпіонатах світу. Жоден інший болгарський футболіст не грав на чотирьох світових першостях. Але до цього ще далеко. Шлях починається в місті, яке лише після війни почне вставати на ноги.

Вулиці, де ганяють м'яч

Діти, що народилися в Софії на початку 1940-х, ростуть у місті, яке змінюється на очах. Змінюється влада, змінюються назви вулиць і клуби. Незмінним лишається одне: у футбол грають усюди. У дворах, на порожніх ділянках, на шкільних майданчиках, будь-яким м'ячем, який знайдеться.

З цих майданчиків вийде ціле покоління хлопців. За кілька років вони вдягнуть футболку національної збірної.

Місце Жечева на полі — позаду. Захисника на трибунах найменше помічають, коли все йде добре, і найшвидше, коли щось іде не так. Він має читати гру раніше за нападника, опинятися в потрібному місці на півсекунди раніше й не помилятися, бо за ним лише воротар. Саме цю роботу Жечев виконуватиме протягом усієї кар'єри.

Чемпіон у шістнадцять

1959 року йому ще немає 17. Того сезону Болгарія виграє чемпіонат Європи серед юнаків, а Жечев — у складі чемпіонської команди.

Для хлопця такого віку це дуже багато. Це означає, що вже в юності тренери ставлять його серед найкращих у країні. І що перед ним відчиняються двері у великий футбол, які для більшості ровесників лишаються зачиненими.

Дорослий футбол — зовсім інша справа. Там суперник сильніший, швидший і хитріший, а помилка захисника коштує гола. Жечев грає за софійський «Спартак» з 1958 року. Він доводить, що на це здатний, у матчах проти чоловіків, які виходили на стадіони ще до того, як він пішов до школи.

Він явно справляється. Адже вже за три роки після юнацького титулу його ім'я є в списку збірної на чемпіонат світу.

Інший кінець світу

Чемпіонат світу 1962 року проходить у Чилі. Для тодішньої Болгарії це майже інша планета: далеко за океаном, у Південній Америці, куди команди добираються довгою й виснажливою дорогою. Мало хто з болгар тоді бачив Західну Європу, а про Анди й казати нічого.

Добромиру Жечеву 19 років. Більшість хлопців у цьому віці лише думають, що робитимуть із життям. А він уже в складі збірної Болгарії на найбільший турнір у світі.

Це його перший чемпіонат світу. Тоді ніхто не говорить про рекорди й не рахує турніри. Команда їде, грає, повертається. Для футболіста, який потрапив до збірної, це звичайний перебіг подій.

Та в Жечева так буде ще тричі. 1966, 1970 і 1974 року він знову поїде на чемпіонат світу, хоча 1974-го залишиться в запасі. Він зіграє 67 матчів за збірну (за іншими даними — 73). Між тим виграє кубок зі «Спартаком», а наприкінці 1968-го — на початку 1969 року перейде до «Левскі», куди пізніше повернеться вже як тренер.

Але все це буде потім. Влітку 1962 року він просто дев'ятнадцятирічний хлопець із Софії, який повертається з Чилі з першим чемпіонатом світу за плечима. І з усією кар'єрою попереду.