Захарій Стоянов народився 1850 року в Медвені. Його батько, Стоян Джедев Далакчієв, був вівчарем. У Медвені Захарій навчався в церковній і класній школах. Підлітком пас овець в Інджекьої та Подвісі, а потім учнював у кравця в Русе.

Ніщо в його житті не віщувало, що саме цей хлопець напише головну розповідь у спогадах про Квітневе повстання.

Коли комітети шукали людей

У 1870-х роках Болгарія ще була частиною Османської імперії. Проте в містах і селах уже діяли таємні революційні комітети.

1875 року в Старій Загорі спалахнуло повстання. Захарій Стоянов був серед його учасників. Спробу погано підготували, і вона швидко провалилася.

Після невдачі він дістався станції в Харманлі. Її начальник Раді Іванов переховував його до кінця лютого 1876 року. Тоді Панайот Волов залучив Стоянова помічником апостола в IV революційному окрузі.

Одним словом, потрібні були апостоли.

Апостол у Панагюрищі

Так 1876 року Захарій Стоянов став одним із керівників IV Пловдивського революційного округу з центром у Панагюрищі. Місто було центром одного з революційних округів. Саме тут готували те, що ми сьогодні називаємо Квітневим повстанням. Стоянов був помічником апостола: агітував у Пірдопі та Калугерові. З початку повстання він перебував у Летючому загоні Бенковського.

Повстання спалахнуло навесні 1876 року. Села горіли, гинули тисячі людей. Звістки про різню дійшли до Європи.

Колишній вівчар із Медвена був у центрі цих подій від першого дня. Він бачив, як повстання народжувалося і як його придушили.

Після пожежі

Після розгрому переслідували кожного, хто був пов'язаний із комітетами. У засаді в Тетевенському Балкані загинув Бенковський. Захарій Стоянов зумів утекти, але згодом його схопили біля Терзійського на Троянщині. Він видавав себе за цигана. Пройшов через в'язниці Трояна, Ловеча, Севлієва, Тирнова, Елени, Сливена та Нової Загори, а потім опинився в Пловдиві.

Для апостола повстання це зазвичай означало допити, побої та цілком реальну загрозу шибениці. Багато його товаришів загинули в боях або дорогою в гори. Інші закінчили життя на зашморгу. Він вижив.

В'язниця в Османській імперії — не те місце, де людина знає, що чекає на неї завтра.

Тут закінчується перша глава його життя. Колишній вівчар із Медвена вже побачив зблизька, як народжується й гине повстання.

Через роки, 1884-го, ці дні лягли на папір у першому томі його «Записок про болгарські повстання».