Замороження договору між Болгарією та турецькою державною компанією "Боташ" у жодному разі не слід тлумачити як відмову від турецького маршруту постачання природного газу. Згідно з аналізом турецького енергетичного експерта Гьокче Нур Атаман, на якого посилається БГНЕС, це скоріше цілеспрямована спроба з боку Софії досягти вигідніших умов, переглянувши ціну та ризики, взяті на себе згідно з початковою угодою.

Основи цієї угоди були закладені у 2023 році між "Булгаргаз" та "Боташ" у момент гострої потреби, після того як припинення постачання російського блакитного палива змусило Болгарію терміново шукати альтернативні джерела. Договір спочатку передбачав можливість транспортування природного газу в обсязі до 1,5 млрд куб. м на рік протягом 13 років, використовуючи турецьку інфраструктуру та спеціалізовані термінали для зрідженого природного газу (LNG).

Хоча спочатку його сприймали як гарантію енергетичної безпеки країни, з плином часу договір перетворився на серйозний фінансовий тягар через специфічну модель оплати. Болгарія була зобов'язана платити не лише за фактично спожиті обсяги газу, а й за попередньо зарезервовану потужність, незалежно від того, чи була вона використана. У 2025 році тодішній міністр енергетики Жечо Станков попередив, що потенційне одностороннє розірвання цього контракту коштувало б Болгарії понад 2 млрд євро.

Ситуація суттєво змінилася 6 липня 2026 року після зустрічі в Анкарі між президентом Реджепом Таїпом Ердоганом та болгарським прем'єр-міністром Руменом Радевим. Результатом переговорів стало підписання протоколу між "Боташ" та "Булгаргаз", яким дію комерційної угоди було заморожено на 15 місяців. Протягом цього періоду Болгарія сплачуватиме лише за ту потужність, яку реально використовує, на значно кращих комерційних умовах. Експертний аналіз підкреслює, що договір не розірвано, а його комерційну структуру заморожено, щоб відкрити можливість для повноцінного перегляду умов.

Важливо розрізняти комерційний договір та оперативну угоду між "Булгартрансгаз" і турецьким оператором, яка регулює технічні параметри міжсистемного з'єднання Странджа – Малкочлар. Ця інфраструктура залишається стратегічно важливою, оскільки забезпечує транспортування LNG та азербайджанського газу не лише для болгарського ринку, а й для всього регіону. Тому перегляд комерційних умов не означає применшення ролі Туреччини як енергетичного партнера.

Станом на 2026 рік ринкова ситуація докорінно відрізняється від тієї, що була у 2023 році. Болгарія вже має ширший спектр можливостей:

  • постачання азербайджанського газу;
  • доступ до LNG через термінали в Греції;
  • використання регіональних міжсистемних з'єднань;
  • наявний доступ до турецької інфраструктури.
Ці фактори посилюють переговорні позиції Софії, хоча геополітичні ризики – такі як триваюча війна в Україні та напруженість навколо постачання через Ормузьку протоку – все ще тиснуть на ринок зрідженого газу. У такому контексті зарезервована потужність через Туреччину зберігає свою цінність як "аварійний" резервний варіант.

На завершення, дії Болгарії спрямовані на трансформацію договору у більш гнучкий механізм. Майбутня енергетична залежність від турецької інфраструктури може зменшитися, якщо будуть реалізовані альтернативні проєкти, такі як маршрут Іран – Вірменія – Грузія – Болгарія, що обговорювався в минулому. До того часу попереду 15 місяців, протягом яких має стати зрозуміло, чи зменшить Болгарія використовувану потужність, чи домовиться про кращі умови для такого самого доступу.