Творчий шлях Єлисавети Багряної за десятиліття — це не просто хроніка творчості, а літопис присутності, яка пережила кілька епох. Її особиста сміливість давно стала національним літературним взірцем. У пізні роки вона стала інституцією, а її голос чули далеко за межами Болгарії.

1969 рік став одним із найвищих моментів її міжнародної кар'єри. У Римі вона отримала Золоту медаль Міжнародної асоціації поетів. Це було не просто формальне визнання, а символ того, що її вірші розуміли попри мовні та ідеологічні бар'єри часів холодної війни. У 1930-х роках Багряна подорожувала столицями Європи як символ вільнолюбної болгарки. Наприкінці 1960-х вона вже була авторитетом, який поєднував досвід багатьох десятиліть із незмінною поетичною чутливістю.

Проте життя поетеси не було позбавлене внутрішніх і зовнішніх суперечностей. Літературознавці й громадськість часто обговорюють її творчий шлях після середини століття. Зокрема йдеться про збірку «П'ять зірок», присвячену радянській тематиці. Ці твори нерідко аналізують, шукаючи баланс між особистим натхненням і вимогами часу, у якому жила авторка. У 1983 році вона прийняла звання «Герой соціалістичної праці». Це відображає особливе місце, яке вона посідала в офіційній ієрархії Народної Республіки Болгарії. Для багатьох це доказ її нерозривного зв'язку з державним апаратом. Для інших — черговий етап надзвичайно довгого й складного життя публічної постаті.

Десятиліттями Багряна була в центрі уваги, її шанували, про неї сперечалися. Дев'яносто сім років її життя завершилися в Софії. 23 березня 1991 року поставило крапку в житті, яке почалося ще наприкінці XIX століття. Вона пішла зі світу, який уже зовсім не схожий на той, де вона почала писати й створила свої найвизначніші образи — мандрівниці та закоханої жінки.

Спадщину Єлисавети Багряної й досі важко трактувати однозначно. Вона не лише авторка «Вічної і святої», а й людина, яка пережила зміни режимів, міжнародне визнання та внутрішні поразки. Її внесок у болгарську культуру не можна відокремити від часу, у якому вона писала. Вона — одна з найперекладаніших болгарських авторок, тож залишається мостом до світової літератури. Водночас вона — символ складного шляху, який інтелектуал пройшов у Болгарії протягом усього XX століття: від світанку модерну до заходу соціалістичної доби.