1933 рік. Виходить дитячий роман із назвою, схожою на лічилку: «Ян Бібіян». Авторові близько 56 років. Читачі давно знають його як письменника, що пише про село, посуху, лани й важкі родинні клопоти.

Тепер він пише про хлопчика. І про чортеня.

Елін Пелін уже дев'ять років доглядає дім Івана Вазова в Софії. Майже сорок років тому, у 1895–1896 роках, він був учителем у рідному Байлові. Тож діти йому не чужі.

Неслухняний хлопчик і чортеня

Ян Бібіян — не зразкова дитина. Він пустотливий, свавільний і легко влипає в халепи. Усе починається зі зустрічі з маленьким чортеням. Далі йдуть пригоди, де є і сміх, і страх. Хлопчик на власному досвіді вчиться, чого коштує кожен його крок.

Це не повчання з піднятим пальцем. Це казка, у якій є справжня небезпека. Тому діти читають її з цікавістю. А дорослі знаходять у ній більше, ніж розвагу.

У 1934 році виходить продовження — «Ян Бібіян на Місяці». Хлопчик уже не доходить лише до краю села чи міста. Він добирається до Місяця. Письменник усе життя дивився вниз, на землю й борозну. У цій книжці він підводить очі вгору.

На перший погляд, поворот різкий. Раніше була повість «Геракі» 1911 року — важка історія про родину, що розпадається. Була й «Земля» 1922 року, де не до жартів. А з «Яном Бібіяном» той самий автор говорить зовсім з іншими читачами. І все одно власним голосом: простим, живим, без прикрас.

Село, що залишилося на папері

Якщо зібрати все, що написав Елін Пелін, вийде велика розповідь про болгарське село на порозі нового часу. Його люди — не картинки до свята. Вони працюють, бідують, ненавидять одне одного, люблять і сміються з власного лиха.

Тому його називають співцем болгарського села. Це не просто гарні слова. Його герої говорять так, як люди довкола Байлова та в Шопському краї. Читач одразу їх упізнає.

Є в нього й інша сторона — легша й хитріша. Це цикл «Під монастирською лозою». Там ченці, святі й грішники сидять під однією виноградною лозою, а серйозне йде поруч зі смішним. І тут Елін Пелін не судить згори. Він дивиться зблизька, з усмішкою, яка часом гірчить.

Історики літератури зараховують його до класиків болгарського реалізму. Його оповідання входять до читанок, а «Ян Бібіян» і сьогодні стоїть на дитячих полицях. Мало хто з болгарських письменників зумів і написати для дорослих найпохмуріші історії про село, і подарувати дітям книжку, яку вони перечитують.

Грудень 1949 року

У 1944 році закінчилися два десятиліття, протягом яких він доглядав дім Вазова. Письменникові тоді було вже 67 років. Ще п'ять років він прожив у Софії.

3 грудня 1949 року Елін Пелін помер у Софії. Йому було 72 роки.

Його шлях розповісти нескладно, а пройти — довго. Він починається в Байлові, веде через сільську школу й редакції, через першу збірку «Оповідання» 1904 року, через «Геракі» і «Землю», через тишу Вазового дому. І приводить до дитячої книжки, написаної приблизно у 56 років.

Життя людини закінчилося в Софії, на початку зими. Історія хлопчика Яна Бібіяна триває щоразу, коли якась дитина відкриває книжку.

У документах лишається Димитр Іванов Стоянов. На обкладинках — Елін Пелін.