Зрілість Єлина Пеліна — це не час спокою. У цей період його проникливий погляд бачить болісні зміни в болгарському селі. 1911 року вийшла повість «Гераки». Автор у ній не просто описує побут. Він простежує, як повільно, але невблаганно руйнується патріархальний світ. Це не ностальгійна розповідь, а холодний діагноз часу. Зв'язки між поколіннями тріщать під тиском нових суспільних реалій, а майно й користолюбство витісняють старі моральні засади.

1922 року з'явилася повість «Земля». Вона закріпила за автором славу майстра болгарського реалізму. Земля тут — уже не просто ґрунт чи джерело прибутку. Вона стає долею, деміургом, який керує людськими пристрастями й доводить їх до краю. Єлин Пелін показує сувору Болгарію. Прив'язаність до клаптика землі там нерідко стає прокляттям: ламає життя й нищить людяність. Через своїх героїв письменник розглядає, як глибоко можуть вкорінитися егоїзм і фанатизм, коли людина стикається з непосильною працею та боротьбою за виживання.

У ті десятиліття життя письменника мало своєрідний парадокс. З 1924 до 1944 року Єлин Пелін (Димитр Іванов Стоянов) був куратором будинку-музею Івана Вазова. У цьому домі, сповненому духу Патріарха, він провів два десятиліття. Там він зберігав пам'ять цілої епохи, а надворі світ стрімко змінювався.

Проте був момент, коли письменник перестав бути мовчазним спостерігачем. 1940 року законопроєкт про захист нації внесли до Народних зборів. Єлин Пелін був серед видних інтелектуалів і громадських діячів, які підписали проти нього протестний лист. Серед підписантів були також Єлисавета Багряна й інші. Закон запровадив в Болгарії антиєврейські обмеження. Його все ж ухвалили в грудні 1940 року. Але протест інтелігенції залишився одним із публічних проявів опору антисемітській політиці. Цей опір 1943 року, уже в нових діях, допоміг зупинити депортацію євреїв зі старих меж Болгарії.

На цьому етапі життя Єлин Пелін — уже не молодий учитель із Байлова, а зрілий письменник світу, який невблаганно відходить в історію. Він залишається вірним реалізму й не прикрашає дійсності, навіть коли вона стає дедалі важчою. Після 1944 року нова влада визнала його класиком болгарської літератури.