Після тріумфу в Мельбурні

Никола Станчев уже увійшов в історію як перший болгарський олімпійський чемпіон. Відтоді на нього чекали велика напруга й високі очікування. Ім'я Станчева вже знали у світі боротьби, і для нього це означало лише більшу відповідальність. У 1957 році, за рік після історичної перемоги в Австралії, він вийшов на килим у Стамбулі. Чемпіонат світу став для нього новим випробуванням. У запеклій боротьбі Станчев виборов срібну медаль. Вона показала, що успіх на Олімпійських іграх не був випадковим. За ним стояла залізна дисципліна, яка тримала Станчева серед найсильніших борців вільного стилю у світі.

Перехід до тренерської роботи

У 1960-х роках Никола Станчев ухвалив нелегке рішення завершити спортивну кар'єру. У спорті, як і в житті за тоталітарного режиму, зміни часто супроводжувалися драмами, непомітними для суспільства. Держава тоді використовувала успіхи спортсменів у пропаганді. Станчев же лишався відданим самій боротьбі, а не ідеологічним гаслам. Перехід від килима до тренерської лави став природним продовженням його досвіду. Як наставник збірної Болгарії він передавав знання наступним поколінням. Він прагнув дати молодим борцям ту рішучість, яку мав сам.

Повернення до коренів

З початком нового тисячоліття Никола Станчев оселився в Бургасі. Це місто він завжди відчував близьким собі. Після змін 1989 року він отримав заслужене визнання і став почесним громадянином Бургаса. Це не проста формальність, а визнання його внеску в болгарський спорт. У важкі десятиліття минулого століття спорт часто був єдиним вікном країни у вільний світ. Станчев зберіг вірність собі до кінця. Він залишався гідною людиною, яка пройшла і вершини слави, і щоденну тренерську рутину.

Життя Станчева раптово обірвалося в липні 2009 року в Бургасі, перед будівлею місцевої міської влади. Ця остання драматична сцена в міському середовищі різко контрастує з блиском олімпійських медалей. Вона нагадує, наскільки вразлива людина перед часом. Історія Станчева цих років — це історія відданості, що вийшла за межі спортивних залів. Вона стала частиною літопису Бургаса і лишила слід, який роки не стирають.