Колишній командувач армії боснійських сербів Ратко Младич помер у віці 84 років у в'язниці в Гаазі, де він відбував довічне ув'язнення за геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини, включаючи різанину в Сребрениці в липні 1995 року. Його смерть знову розпалила давні дискусії, які виходять далеко за межі колишньої Югославії. Це фундаментальна суперечка про пам'ять, відповідальність і здатність міжнародного порядку накладати санкції на тих, хто використовує військову силу та етнічне насильство як політичні інструменти. У контексті російської агресії проти України ці питання звучать особливо болісно й актуально.

Реакція сербського президента Александра Вучича на звістку про смерть Младича демонструє, наскільки суперечливо можна трактувати одне й те саме минуле. Вучич гостро відреагував на міжнародне правосуддя в Гаазі, заявивши, що Белграду не дозволили, щоб Младич добув свій термін у Сербії, попри погіршення стану його здоров'я. "Тепер ясно, що вони хотіли, щоб він помер за ґратами", — прокоментував глава держави, назвавши ставлення до засудженого "антицивілізаційним". Вучич знову наголосив на подвійних стандартах Заходу, наполягаючи, що "сербська кров навіть не важлива" і що злочини проти сербів не отримали належної уваги з боку міжнародного трибуналу.

У цьому дискурсі саме Младич опиняється в центрі уваги, а не тисячі жертв у Сребрениці. Розмова зміщується від питання про скоєні злочини до того, чи було ставлення до нього справедливим. Цей механізм дозволяє поступово повернути засудженого воєнного командира в національний наратив не як злочинця, а як жертву — Гааги, Заходу та уявних подвійних стандартів. Подібна стратегія легко впізнається і в російській пропаганді, яка представляє Москву одночасно як винуватця вторгнення і як потерпілу сторону, перетворюючи агресора на жертву, щоб відвернути увагу від своїх дій.

Паралель між Сребреницею та Бучею стає неминучою в цьому контексті. Хоча події відбувалися в різні історичні періоди, вони ставлять міжнародну спільноту перед одним і тим самим тривожним питанням: чого вчиться агресор, коли бачить, що світ готовий сідати за стіл переговорів із політичними архітекторами війни? Згадуючи завершення конфлікту в Боснії, коли Слободан Мілошевич став необхідним учасником Дейтонських угод, стає зрозуміло, що міжнародна дипломатія часто шукає припинення вогню за будь-яку ціну. Це дає небезпечний сигнал: насильство може змінити реальність, а світ буде змушений вести переговори на основі результатів, досягнутих через агресію.

Під час воєн при розпаді Югославії пострадянська Росія активно спостерігала за процесами та вибудовувала свій образ захисника сербських інтересів. Москва уважно стежила, як далеко готовий зайти Захід і що відбувається, коли військові результати перетворюються на політичну реальність. Наступність очевидна: Віталій Чуркін, який брав участь у дипломатичних зусиллях щодо Боснії у 90-х роках, десятиліттями пізніше, як постійний представник у Раді Безпеки ООН, захищав дії Москви під час окупації Криму та конфлікту на Донбасі. Досвід Балкан є особливо актуальним сьогодні, оскільки він окреслює ризики для України:

  • Небезпеку того, що війну буде зупинено у спосіб, який заморозить результати агресії як політичний факт.
  • Критичне питання, чи може міжнародне правосуддя дістатися лідерів держав із ядерною зброєю та впливом, якими є амбіції Путіна.
  • Усвідомлення того, що навіть коли правосуддя "зрештою" торжествує, воно не може повернути вбитих або виправити руйнування, подібні до тих, що в Маріуполі.

На 24 лютого 2022 року стало зрозуміло, до яких крайнощів може призвести переконання агресора, що ціна наступного кроку буде прийнятною. Справа "Младича" показує, що правосуддя, хоч і необхідне, не може замінити запобігання злочину. Поки світ дебатує про вироки, перед Україною та Європою стоїть важливіше питання: який світ залишить після себе російська агресія, перш ніж міжнародне правосуддя зможе дістатися винних? Тому що, якщо результати насильства стануть постійною політичною основою, вироків через десятиліття буде недостатньо, щоб назвати міжнародний порядок успішним.