Посадка кожні пів хвилини, годинами поспіль, за температури 38 градусів у кабіні — і в підсумку цифра, яка потрапила до Книги рекордів Гіннеса: 1021 зліт і посадка за 14 годин 28 хвилин. Цей рекорд установив капітан Ніколай Калайджиєв в аеропорту Горна Оряховиця 13 червня цього року. У вересні представники Книги рекордів Гіннеса підтвердили рекорд[1][2].
Число обрали не просто так. Попередній рекорд належав американському пілоту — 442 посадки. Калайджиєв побив його більш ніж удвічі[1][3]. «Досі лише американському пілоту вдавалося виконати 442 зльоти й посадки за 23 години», — розповів сам пілот, коли новина стала офіційною[4].
Що саме зробив пілот 13 червня
День в аеропорту Горна Оряховиця почався на світанку й тривав до вечора. Міська влада та Асоціація болгарської авіаційної індустрії влаштували для області справжнє авіаційне свято — зі стендом гірокоптерів, дрон-футболом і зустрічами з авіакомпаніями[5]. Але в центрі уваги був Калайджиєв на легкому літаку, яким мав зробити 1000 кіл — мету, яку він не просто виконав, а перевищив, додавши ще понад 20 посадок[5][2]. Кожне коло проходило за однією схемою: зліт, коло в повітрі, захід на посадку і так званий «дотик і зліт» — літак на мить торкається смуги й одразу знову в повітрі, повністю не зупиняючись[2][6]. У найспекотнішу частину дня Калайджиєв раз на годину зупинявся, щоб занурюватись у крижану воду й витримати фізично до кінця[5].
Як судді Гіннеса рахують посадки
Щоб посадку зарахували, літаку недостатньо просто торкнутися смуги. За правилами, за якими працював Калайджиєв, кожна посадка мала відбутися у визначеній 20-метровій зоні, окресленій двома лініями: колеса повинні торкнутися землі до першої лінії, а літак — знову опинитися в повітрі до другої. Посадку після другої лінії просто не рахують[2][6]. Саме тому весь виліт від початку до кінця зняли на відео — Гіннес вимагає повної відеофіксації таких рекордів, а не окремих кадрів, щоб судді потім могли перевірити кожну посадку[7]. Зазвичай організація покладається або на відео, або на незалежних свідків, які не працюють на одну й ту саму компанію, а іноді надсилає власного навченого суддю прямо на місце, щоб одразу підтвердити результат[7]. У випадку Калайджиєва таку перевірку провели — тому визнання рекорду затрималося на цілих три місяці, поки команда Гіннеса вивчала документацію й години відеозапису. «Ми чекали доволі довго, майже три місяці, на затвердження світового рекорду, бо є вимога детально переглянути всю документацію та відеозаписи», — розповів сам пілот[6].
Хто тримав рекорд раніше
Попередній рекорд — не випадкове досягнення, а побічний результат зовсім іншої справи. У травні 2001 року американець Томас Бішоп літав на невеликому літаку Pilatus Porter біля міста Декейтер у Техасі й майже за добу здійснив 442 зльоти й посадки — в середньому одна посадка кожні три хвилини, щоразу піднімаючись приблизно на 640 метрів. Проте власного рекорду він не ставив: насправді він перевозив парашутистів для спроби іншої людини встановити рекорд зі стрибків з парашутом за 24 години, а його посадки стали окремим досягненням самі по собі[3]. Через двадцять п'ять років болгарський пілот не просто перевершив цей результат — він його буквально розтрощив, здійснюючи посадки більш ніж удвічі частіше за майже на десять годин коротший час.
Чому Горна Оряховиця стала новиною в авіаційних колах
Калайджиєв — не випадковий вибір для такої спроби. До цього рекорду він уже мав п'ять світових досягнень, визнаних Міжнародною авіаційною федерацією (FAI) і Книгою рекордів Гіннеса в легкій авіації, зокрема рекорд за найбільшу кількість посадок за одну годину[1][5]. Тому спроба в Горна Оряховиці привернула увагу і за межами Болгарії: в аеропорту були присутні представники американської компанії з космічної галузі, які виявили інтерес до майбутньої співпраці, зокрема в космічних проєктах[6][2]. Відреагував і перший болгарський космонавт Георгі Іванов — його емоційну реакцію відзначили медіа[2]. Для невеликого аеропорту біля Горна Оряховиці, відомого переважно місцевим аероклубом, а не міжнародними рекордами, це рідкісна мить у центрі уваги світових авіаційних кіл.
Сам Калайджиєв наголошує, що для нього це не змагання за цифри. «Найважливіше для мене — не цифри, а послання дітям: показати їм на власному прикладі, що людина здатна досягти того, що здається неможливим», — сказав він після визнання рекорду[2][6]. Для аеропорту біля Горна Оряховиці й для міської влади, яка доклала зусиль до організації цілого авіаційного дня заради нього, це послання дійшло й іншим шляхом — через міжнародних партнерів, які тепер знають, де на карті шукати це невелике містечко, і через історію, що за кілька днів облетіла національні медіа як одна з небагатьох приємних і гордих новин болгарської авіації цієї осені.
Коментари (0)
Все още няма коментари.