Жінка, яка жила близько 30 000 років тому в печері Ізтюріц на південному заході Франції, мала в генах сліди людей із Центральної та Східної Європи. Ці групи змішалися приблизно 32 500–31 500 років тому, за часів її предків. Аналіз не показує, що сама вона долала тисячі кілометрів.

Дослідження опубліковане 23 жовтня 2026 року в «Сайєнс Едвансес». Його проводили науковці Віденського університету: перший автор — Пере Хелаберт, старший — Рон Пінхасі. З кістки жінки вони отримали найстаріший геном сучасної людини на південному заході Європи. Це дані з понад 454 000 змінних місць у ДНК, а не повна послідовність. Печера розташована на західному краю Піренеїв, на шляху між континентом і Піренейським півостровом.

Походження від «Фурноль» і «Вестонице»

Більша частина походження жінки — від групи «Фурноль», пов'язаної із заходом і південним заходом Європи. Менша частка веде до групи «Вестонице». Її представляють скелети з Чехії, інших місць Центральної Європи та з Італії. Походження визначають порівнянням: вчені перевіряють, наскільки ДНК жінки схожа на ДНК уже відомих скелетів.

Граветська культура охоплювала Європу приблизно між 34 000 і 25 000 років тому. Від Франції до Чехії люди мали схожу зброю та переносне мистецтво. Проте генетично західні групи досі здавалися відокремленими від центральних і південних. Дані з усього геному є приблизно для 25 людей цього періоду.

Схожий сигнал є і в людини з Ормесона поблизу Парижа, яку вивчали раніше. Але там дата змішування статистично не значуща. Тому висновок про Ізтюріц спирається здебільшого на жінку з печери.

Датування за шматками ДНК

Змішування датують за тим, як ДНК двох груп перемішується впродовж поколінь. Що давніше це сталося, то дрібніше нарізані шматки двох походжень. Це схоже на дві колоди карт, які багато разів тасують. Розрахований проміжок часу передбачає одну хвилю змішування. Якщо їх було кілька, розрахунок зміниться.

Тому аналіз доводить, що серед предків жінки були східні люди. Їхній внесок старший за неї приблизно на 1500–2500 років. Де відбулася зустріч, аналіз не доводить. Невідомо також, які саме східні люди брали участь і якою дорогою їхнє походження дісталося Піренеїв.

Східне походження могло бути на заході ще до граветської культури. Перевірити це не можна, бо немає ДНК із давнішої оріньяцької культури на південному заході Європи.

Автори припускають, що Ізтюріц був місцем зустрічей між групами. В повідомленні університет називає печеру вузлом культурного й біологічного обміну впродовж більшої частини пізнього палеоліту. За словами Хелаберта, східні та західні громади «не були такими генетично ізольованими, як вважали». Те, що групи зустрічалися саме в печері, — припущення, а не доведений факт.

Ґрунтова ДНК з Ель-Мірон

В іспанській печері Ель-Мірон немає ні кістки, ні зуба. Проте в шарі віком близько 22 000 років команда витягла з ґрунту приблизно 14 000 людських маркерів. Вони збігаються із західною лінією «Фурноль». Це свідчить, що вона лишалася там під час найхолоднішого періоду останнього льодовикового максимуму. Осадова ДНК — суміш багатьох людей. Тож вона показує походження групи, а не геном окремої людини. «Вона дає змогу отримати генетичну інформацію за періоди, від яких немає людських решток», — пояснив Пінхасі.

Далі команда хоче взяти проби з інших шарів і граветських пам'яток, особливо там, де скелетів не знайшли. Хелаберт планує поєднати ґрунтову ДНК з аналізом білків. Так він хоче простежити перші переселення сучасних людей у Європі.