Хлороводень кілька разів зафіксували над однією й тією самою ділянкою вулкана Альба Монс у північне літо. Тоді цей газ зазвичай зникає з марсіанського повітря. Науковці припускають, що він виходить із глибокої магматичної камери. Але це лише гіпотеза: виверження, лаву й саму камеру ніхто не спостерігав.
Про відкриття розповідає стаття команди, яку очолює Олександр Трохимовський. Її опублікували 4 листопада 2026 року в журналі «Сайєнс Едвансез». У заголовку сигнали названо «потенційною ознакою» магматичної активності та «загадковими». Дані отримали зі спектрометра ACS (Atmospheric Chemistry Suite) на європейському апараті ExoMars Trace Gas Orbiter. Він вимірює склад атмосфери.
Хлороводень (HCl) — перший галогенний газ, який знайшли в атмосфері Марса. Його виявили 2021 року, а з'явився він під час глобальної пилової бурі 2018 року. Тоді це пояснили хімією пилу: вітер здіймає солоний пил, той реагує з водяною парою, виділяється хлор, і з нього утворюється HCl. За словами Кевіна Олсена з Оксфордського університету, «вода є вирішальною для цієї хімії».
Газ з'являється в сезон пилу, а потім зникає. Вулканічне походження вважали малоймовірним. Сейсмічні дані зонда InSight показували слабку вулканічну активність. Апарат також не зафіксував сірчаних газів, які виділило б виверження.
Вісім випадків із 78 спостережень
Альба Монс не вкладається в цю схему. Було 78 спостережень у північне літо впродовж двох марсіанських років. У восьми з них чітко видно сигнал у вузькій смузі за довготою навколо вулкана. Перші два випадки призвели до цілеспрямованого пошуку наступного року. Він знайшов ще шість.
Пік становить близько 1,5 частки на мільярд у нижніх 10 км атмосфери. В інших місцях є лише верхні межі. За широкого сезонного циклу значення сягають 4–5 часток на мільярд.
Сигнал з'являється на початку північного літа. Тоді хлороводень зазвичай важко вловити. За словами авторів, сигнал повторюється щороку на тому самому місці, над тріщинами на північних схилах.
Свіжі тріщини під місцями фіксації
Знімки камер CaSSIS, HiRISE і CTX показують під цими місцями вузькі свіжі тріщини. Деякі з них завширшки лише десятки сантиметрів. Подекуди вони утворюють рої завдовжки десятки кілометрів уздовж хребтів. Команда стверджує, що на Марсі таких структур раніше не описували. За даними дослідження, пил або сезонні зміни стерли б такі вузькі тріщини, якби вони не були новими чи не залишалися активними.
На думку авторів, гази з надр можуть підніматися крізь тріщини, як крізь фумароли на Землі. Узимку лід за температури до приблизно мінус 120 градусів закупорює їх. На початку літа він випаровується й випускає хлороводень. Так пояснюють, чому сигнал є в одному місці й у певний сезон.
Потік оцінюють менш ніж у 3 кг на секунду. При цьому припускають, що молекула живе в атмосфері приблизно один марсіанський день. На Землі вулкани виділяють від кількох до понад 100 кг на секунду. Тож Альба Монс був би серед слабших джерел. Можливе й невулканічне джерело: хлор міг зберігатися в ґрунтовому льоді або солях.
Такий слабкий потік не дав би сильного теплового сліду. За словами авторів, саме тому пошуки вулканізму за теплом нічого не виявили.
Автори розглядають також грязьові вулкани та розпад перхлоратів. Але вони поширені по всій північній низовині й не пояснюють скупчення навколо Альба Монс. Зв'язок між тріщинами та газом залишається тлумаченням, бо покриття детальними знімками нерівномірне. Хлороводень сам по собі не є ознакою життя. Дослідження не доводить існування рідкої води чи придатного для життя середовища.
Співавтор Даніель Меж із Космічного дослідницького центру Польської академії наук вважає, що Марс «зберіг достатньо внутрішнього тепла, щоб підтримувати вулканічну активність донедавна». Колін Вілсон, науковець ЄКА за проєктом TGO, зазначив, що ці знахідки «можуть виявитися найбільшим успіхом TGO досі».
Команда пропонує шукати подібне біля Тарсісу та Керберу. Додаткові випадки ще за одне північне літо опишуть в окремій публікації.