Поет Едвін Сугарев представив у Бургасі нову збірку віршів «Музика світитиме мені». Вона вийшла у видавництві «Знаци». Кожен вірш у ній написаний під впливом конкретного музичного твору.
«Музика — це свобода. Так само, як і поезія. Найбільша свобода, яку ми можемо мати», — сказав він.
До кожного тексту додано посилання на записи в YouTube. На них можна почути музику, яка надихнула вірш. Це різні жанри: класика, джаз, блюз, вірменський дудук, індійські раги та монгольський горловий спів. За словами Сугарева, слухати музику необов'язково, щоб сприймати вірші. Посилання лишають вибір читачеві.
Писати під впливом музики він почав приблизно у 2016–2017 роках. Сугарев пояснив, що твір треба слухати багато разів, доки не з'являться образи та сюжети. Він не знає напевно, чи вони йдуть від нього, чи від самої музики. Але скоріше вірить, що від музики.
Себе він називає меломаном і добрим слухачем. Мистецтво, каже, є і в самому слуханні. Кожен сприймає музику по-своєму. Книга показує, що сам автор відчув, побачив і взяв із цих творів. Для нього музика й поезія — це ще й мова, не схожа на звичайну. Вона вільніша, більш асоціативна й має глибше коріння.
«Це мови, якими ми спілкуємося з Богом, а поети й музиканти — наші перекладачі», — сказав Сугарев.
Серед головних думок книги поет назвав її багатоголосся і сприйняття світу як єдиного цілого. Різні музичні традиції й тексти існують в одному просторі, а не окремими частинами. «Буття — це не механізм, а організм. Єдине ціле, де все пов'язане й вібрує енергією», — додав він.
Віршів, написаних таким способом, спочатку було понад утричі більше, ніж увійшло до книги. Чи публікувати їх, чи залишити в архіві, Сугарев спитав у друга Бориса Христова. Він назвав його своїм учителем поезії та відваги. Христов допоміг відібрати вірші з рукописів і відредагував книгу. Він також підтримав її видання та запропонував поетові музичні твори, яких той раніше не знав.
Музика для нього — не нова тема. У 1998 році вийшла «Джаз», його перша книга про музику. У ній він намагався передати віршем джазові ритми та структури.
Його дід викладав альт у консерваторії. Музиканти — сестра Сугарева й троє його племінників. Сам він грати не навчився, хоча в дитинстві ходив на уроки фортепіано. Нову книгу автор присвятив синам-близнюкам.
Його донька Тея Сугарева викладає режисуру у філії НАТФІЗ у Бургасі. Вона говорила про спорідненість музики, поезії й театру. Тея прочитала свій улюблений вірш із книги — «Гусениці немає». Він закінчується так: «Музика окрилює нас. І ми вилітаємо із самих себе».
Професорка Каліна Лукова з Бургаського вільного університету звернула увагу на зв'язок між музичною інтонацією, ритмом і поетичним текстом. Вона згадала Поля Верлена й Ділана Томаса. Музику на зустрічі виконали учні Національної школи музичного та сценічного мистецтв імені проф. Панчо Владигерова.
Видавчиня Румяна Емануїліду назвала головною ідеєю книги свободу. Вона згадала три попередні видання Сугарева у «Знаках». Серед них — збірка віршів «Тесей у лабіринті» та книга фрагментів «Серцевина».
Наступна книга фрагментів матиме назву «Гра в хованки з темрявою». На презентації оголосили, що її очікують у 2027 році. За словами Емануїліду, автор писав її влітку 2026 року в Камен-Бряґу. У ній підсумовано значну частину життя автора.