Війна в Україні перетворила Чорне море на арену безпрецедентної тактичної та стратегічної трансформації. Вперше держава без повноцінного конвенційного військово-морського флоту змогла серйозно похитнути та частково нейтралізувати домінуючу російську флотилію в регіоні. Це один із основних висновків масштабного військово-стратегічного аналізу, що базується на верифікованих даних британської розвідки, незалежних OSINT-платформ, таких як "Oryx", та спеціалізованих досліджень у сфері оборони.
Третина російського Чорноморського флоту виведена з ладу
Згідно з підтвердженими даними на середину 2026 року, близько третини початкового складу російського Чорноморського флоту потоплено або виведено з ладу без реальної можливості відновлення. Серед десятків уражених плавзасобів є стратегічні активи, чия втрата серйозно обмежує здатність Москви демонструвати та використовувати військову силу в Чорноморському регіоні.
Найбільш знаковим ударом залишається потоплення флагмана – ракетного крейсера "Москва" – у квітні 2022 року, що позбавило російську флотилію ключового елемента її протиповітряної оборони. Серйозним ударом стало також знищення у вересні 2023 року підводного човна "Ростов-на-Дону" класу "Кіло" у сухому доці в Севастополі – перша втрата російського підводного човна з часів Другої світової війни.
Російський амфібійний потенціал практично паралізований після знищення великих десантних кораблів, таких як "Саратов", "Мінськ", "Новочеркаськ" та "Цезар Куніков". Серед втрачених або виведених з ладу суден є й сучасні патрульні одиниці, такі як "Сергій Котов" та "Івановець". Таким чином, російська здатність до десантних операцій та контролю над морськими комунікаціями суттєво обмежена.
Асиметрична морська війна переписала правила
Військово-морський успіх Києва базується на новаторській асиметричній доктрині, що складається з трьох ключових компонентів. Перший – це масове використання морських безекіпажних катерів, таких як "Magura V5" та "Sea Baby", які дозволяють завдавати ударів без наявності традиційного великого військово-морського флоту.
Ці дрони комбінуються з точними атаками західними крилатими ракетами по укріплених інфраструктурних об'єктах у Севастополі та Керчі, що додатково ерозує здатність Росії утримувати безпечні бази для свого флоту. Третій компонент – це доступ до розвідувальної інформації в режимі реального часу, яку забезпечують західні стратегічні безпілотні апарати "RQ-4 Global Hawk", що патрулюють у міжнародному повітряному просторі.
Під цим постійним тиском російське командування було змушене відвести частину своїх найцінніших військово-морських активів із Криму до порту Новоросійськ, який вважається безпечнішим. Цей відступ дозволив Україні деблокувати частину власних портів та побудувати діючий односторонній "зерновий коридор", що проходить через територіальні води Румунії та Болгарії.
Туреччина, Румунія та Болгарія: нові доктрини безпеки
Три чорноморські держави-члени НАТО – Туреччина, Румунія та Болгарія – адаптували свої національні доктрини до нового безпекового середовища, шукаючи баланс між власними інтересами та зобов'язаннями перед Альянсом. Найбільш видимим результатом цієї співпраці стало створення Спільної протимінної військово-морської групи "MCM Black Sea". Ініціатива Анкари, Бухареста та Софії має на меті гарантувати безпеку судноплавства шляхом виявлення та знешкодження дрейфуючих морських мін.
Паралельно з цим Туреччина, Румунія та Болгарія посилили моніторинг повітряного та морського простору, а також контроль у власних територіальних водах та виключних економічних зонах. Чорноморський регіон перетворився на полігон для спільних операцій, модернізованих флотилій та координації в межах НАТО.
Туреччина – охоронець проток
Анкара зберегла свою специфічну роль у регіоні завдяки суворому дотриманню Конвенції Монтре 1936 року. Закриття Босфору та Дарданелл для військових кораблів завадило Росії посилити свій Чорноморський флот додатковими одиницями з інших театрів бойових дій. Водночас цей захід обмежив і доступ до Чорного моря для військових кораблів інших держав-членів НАТО.
Туреччина продовжила постачати стратегічне озброєння Києву – включно з безпілотними апаратами – але зберігала дистанцію від західних санкційних режимів проти Москви. Таким чином, Анкара поєднує роль союзника в НАТО з амбіцією залишатися ключовим посередником і незалежним фактором у регіональній безпеці.
Румунія – найпроактивніший гравець на східному фланзі
Бухарест зайняв найактивнішу позицію серед чорноморських держав на східному фланзі, розглядаючи війну в Україні як безпосередню загрозу власній національній безпеці. Побоювання посилилися після серії інцидентів із падінням російських дронів поблизу румунської території вздовж Дунаю.
Порт Констанца перетворився на життєво важливий маршрут для українського експорту, особливо зерна, яке проходить через новий коридор через Румунію та Болгарію. Паралельно з цим Румунія інвестує мільярди у розширення авіабази "Михайло Когелнічану", яка поступово перетворюється на одну з найбільших і стратегічно найважливіших баз НАТО в Європі.
Болгарія – військова допомога та енергетична диверсифікація
Після періоду внутрішньополітичної консолідації Софія рішуче інтегрувалася в загальну євроатлантичну відповідь на війну. Болгарія відіграла важливу роль шляхом надання масштабної військово-технічної допомоги Києву, зокрема боєприпасів радянського калібру та бронетехніки, які є ключовими для українських операцій.
Паралельно з цим країна посилила контроль у своїй виключній економічній зоні в Чорному морі, зокрема щодо навігаційної безпеки та потенційних гібридних загроз. Серед найбільш значущих стратегічних змін – досягнута енергетична диверсифікація: припинення багаторічної залежності від російського природного газу та ядерного палива, що зменшує вразливість Болгарії до енергетичного тиску та ставить Чорне море в новий контекст безпеки та економічних інтересів.