Міністерство фінансів США 9 жовтня 2026 року видало загальну ліцензію 135. Вона дозволяє продавати, постачати й ввозити російське дизельне пальне до 7 квітня 2027 року.[1] Ліцензія стосується лише американських санкцій. Заборони ЄС і Великої Британії повністю лишаються чинними[1]. Документ дає дозвіл, але нікого не зобов'язує купувати.
Перед цим Дональд Трамп написав у Truth Social, що Росія готова одразу віддати понад 300 тисяч тонн дизеля, у листопаді — ще 500 тисяч, а невдовзі після цього — мільйон. Ще 3 мільйони тонн залежать від стану нафтопереробних заводів. Разом це понад 4,8 мільйона тонн[1]. За його словами, це рішення разом із «повним контролем» США над Ормузькою протокою знизить ціни «ні на цент»[2].
Скільки дизеля насправді має Росія
Навряд чи Росія виконає обіцяне повністю. Шість найбільших російських заводів, що виробляють дизель, дають половину всього дизеля в країні. Українські дрони зупинили роботу частини з них або різко скоротили її. Завод у Кіріші стоїть повністю, а Волгоградський і Нижньогородський працюють приблизно на чверть потужності[3]. У Ленінградській області пальне нормували щонайменше до 1 жовтня 2026 року. Чи скасували обмеження відтоді, невідомо[3].
Москва вже обмежила експорт дизеля саме через ці удари. Заборона діяла щонайменше до 30 вересня[4]. Чи її скасували, чи продовжили, з наявних матеріалів не видно. Це головне питання: щоб виконати обіцянку Трампа, Росії треба відкрити власний експорт, хоча її заводи під ударом.
Що означають 4,8 мільйона тонн
Скільки дизеля США витрачають щодня, у наших даних немає. Тому масштаб найкраще видно через інший показник. До війни з Іраном із Перської затоки щодня відправляли близько 900 тисяч барелів дизеля[4]. Якщо вважати, що в тонні дизеля близько 7,5 барела, обіцяні обсяги виглядають так.
| Транш | Тонни | Барелі (приблизно) | Дні потоку із Затоки до війни |
|---|---|---|---|
| Одразу | понад 300 тис. | близько 2,25 млн | близько 2,5 |
| У листопаді | 500 тис. | близько 3,75 млн | близько 4 |
| Невдовзі після цього | 1 млн | близько 7,5 млн | близько 8 |
| Залежить від заводів | 3 млн | близько 22,5 млн | близько 25 |
| Разом | понад 4,8 млн | близько 36 млн | близько 40 |
Джерело: обіцянки Трампа за даними shipandbunker.com, потік із Затоки за даними hydrocarbonprocessing.com, розрахунки редакції з розрахунку 7,5 барела на тонну.
Навіть якщо надійде все, 4,8 мільйона тонн покриють близько 40 днів потоку, який Затока давала до війни. Перші три транші, що не залежать від заводів, разом становлять 1,8 мільйона тонн, або близько 15 днів. Ліцензія діє шість місяців. Якщо розподілити обсяги на цей строк рівномірно (це припущення редакції), весь пакет дасть близько 200 тисяч барелів на день. Це трохи більше п'ятої частини втраченого потоку. Частина, що не залежить від заводів, — близько 75 тисяч барелів на день, менше однієї десятої.
Це оцінка масштабу, а не прогноз ціни, бо потік із Затоки йде на весь світ, а не лише до США. Висновок проте зрозумілий: у найкращому разі російський дизель трохи полегшить ситуацію на ринку, але нічого не переломить. Реальна покупка — це радше можливість на папері, ніж постачання, яке збиє ціни.
Звідки взявся стрибок цін
Дизель у США почав дорожчати з початком війни з Іраном 28 лютого 2026 року. Тоді середня ціна була 3,76 долара за галон, а 15 вересня сягнула рекордних 6,27[5]. Це зростання приблизно на дві третини. Новіших даних у використаних матеріалах немає. З Перської затоки йшло близько 10% морського імпорту дизеля у світі[4]. Запаси на східному узбережжі наприкінці серпня були найнижчими з 1982 року[4].
Українські удари по заводах теж впливають на ціну, але менше. Аналітик Global Risk Management вважає, що їх припинення допомогло б, але нестача пального з Близького Сходу впливає значно сильніше[5]. Жодне з джерел не називає удари по російських заводах головною причиною. Ці удари — захист від повномасштабної війни, яку Росія веде проти України з лютого 2022 року.
Хто платить політичний рахунок
Зеленський назвав угоду «димовою завісою», яка грає на руку Росії: вона дає їй змогу вбивати більше й воювати довше[2]. Демократи в Сенаті Шумер, Воррен і Шахін назвали її зрадою України та європейських союзників. Республіканець Дон Бейкон заявив, що президент має «моральну сліпоту» щодо Путіна[2].
Для Білого дому найнезручніший юридичний аргумент. Конгресмен Стені Гойєр нагадав, що ліцензія суперечить закону про санкції проти Росії та Ірану, який Трамп підписав три тижні тому[6]. Йдеться про закон, який пов'язують з іменем сенатора Ліндсі Грема. Парадокс у тому, що закон створили, щоб обмежити торгівлю російськими нафтопродуктами, а ліцензія її дозволяє. Якщо дотримуватися норми буквально, США доведеться запровадити санкції проти самих себе. Гойєр закликав Конгрес не допустити, щоб «ні цента» американських грошей пішло на російські нафтопродукти[6].
Чому виборча логіка працює й без дешевшого дизеля
Дизель коштує на 2,60 долара більше, ніж рік тому. Адміністрація бореться з цінами перед проміжними виборами до Конгресу[2]. Мотив видно з календаря: вибори наближаються, ліцензію підписали зараз, а перший транш обіцяний одразу.
Розрахунок Білого дому не залежить від того, чи ціна справді впаде. Цей крок дає виборцю дві речі, для яких дешевий дизель не потрібен. Перша — помітна дія: ліцензія, обіцяні обсяги й заява про контроль над Ормузькою протокою. Друга — готове пояснення. Якщо ціна лишиться високою, винних уже названо: війна з Іраном, нестача з Близького Сходу, яка, за оцінками аналітиків, впливає найбільше, і удари по російських заводах. Адміністрація зможе сказати, що спробувала все, а перешкода була зовнішня.
Цей ефект обмежений і коштує дорого. Обіцянка «ні на цент» — міра, за якою його перевірятимуть. Критика лунає і з власної партії Трампа. У найкращому для Білого дому разі цей крок виграє час і дає тему для кампанії, але не дає результату на заправній колонці.
Наслідки серйозніші за саму угоду. Коли країна під санкціями отримує послаблення, а жертва, яка б'є по її заводах, чує вимоги зупинитися, санкційний режим втрачає переконливість. Європі лишається самій тримати свої обмеження, поки Вашингтон їх обходить. А ще кілька місяців тому адміністрація просила європейців випустити свої запаси[2].
Перша реальна перевірка — листопад: чи надійде обіцяні пів мільйона тонн і чи відкриє Москва свій експорт, поки її заводи під ударом.
Коментарі (1)
април 2027 година? то значи ще се точат още доста години по тия схеми. ясно стана, че пак някой си прави сметка за гласове и не му пука какво става с енергийната ни независимост. дано поне нашите хора в брюксел го виждат и да действат адекватно, че май ще ни ядовеят скоро!