Чи можуть можновладці розірвати мережу залежностей у болгарській судовій системі?

Судова реформа знову перебуває на вершині політичного порядку денного. Нове управління ставить як ключовий пріоритет зміну "Вищої судової ради" (ВСР), зміцнення незалежності суду та обмеження впливу на прокуратуру. Питання, однак, залишається тим самим, що й останні п'ятнадцять років: чи можуть можновладці реально розірвати мережу залежностей у судовій системі, чи обмежаться лише косметичними змінами?

Контекст є несприятливим. За "Індексом сприйняття корупції" від "Transparency International" за 2024 рік Болгарія отримує лише 43 бали зі 100 і залишається серед країн ЄС з найгіршими показниками. Паралельні дослідження неурядових організацій показують, що понад третина громадян стикалися безпосередньо з корупційним тиском, а частка людей, які вірять, що корупція залишається непокараною, стабільно перевищує 70%.

Де серцевина кризи: ВСР та прокуратура

Формально ВСР має бути гарантією незалежності судової влади. На практиці вона роками сприймається як орган, у якому рішення часто приймаються під невидимим тиском – політичним, корпоративним чи клановим. Призначення та звільнення головних прокурорів, таких як "Іван Гешев" та "Борислав Сарафов", що супроводжувалося публічними скандалами та різкою зміною більшостей, показало, що ключові голосування можуть змінюватися без чітких мотивів, а відмови від дій – бути такими ж значущими, як і самі рішення.

Паралельно з цим прокуратура незмінно вказується в міжнародних та місцевих звітах як інституція з надмірно концентрованими повноваженнями та слабкою підзвітністю. Аналізи свідчать про тривалий дисбаланс: поки сотні тисяч громадян та фірм визнають участь у корупційних практиках, реальні обвинувальні вироки за корупцію вимірюються сотнями на рік – розрив, який підживлює відчуття безкарності.

Неформальна мережа: залежності, яких не видно у законі

Криза не вичерпується формальними інституціями. У судовій системі виросла неформальна мережа впливів, заснована на сімейних, професійних та кар'єрних залежностях. Адміністративні керівники на місцях володіють вирішальною владою щодо підвищень, відряджень та навантаження магістратів. Таким чином, кожен, хто хоче розвиватися, вмотивований бути "лояльним" – не стільки закону, скільки тим, хто тримає кар'єрні важелі.

Ця мережа проявляється і на виборах до професійної квоти у ВСР. Голосування по судах та прокуратурах дає можливість місцевим керівникам "підлаштовувати" результати через прямий чи непрямий тиск, що багато юристів порівнюють із корпоративним голосуванням. Реформаторськи налаштовані магістрати неодноразово сигналізували, що кампанія до ВСР часто ведеться не з ідеями, а з обіцянками лояльності та кулуарними домовленостями.

Що пропонують можновладці: перші кроки чи половинчасті рішення?

Навесні 2026 року правляча більшість внесла законопроєкти про зміни до "Закону про судову владу", які передбачають нові правила вибору ВСР, запровадження можливості для міністра юстиції оскаржувати рішення ради в адміністративному суді, а також обмеження для кадрових рішень нинішнього складу, термін повноважень якого вичерпано.

Реформатори наполягають на своєрідному мораторії на повноваження діючої ВСР щодо здійснення призначень та перепризначень, доки не буде обрано новий склад. Ідея полягає в тому, щоб запобігти "бетонуванню" ключових позицій органом, чия легітимність поставлена під сумнів через вичерпаний термін повноважень. На думку правових експертів, це важливий, але тимчасовий захід – без подальшої зміни способу формування ради ризик відтворення тих самих залежностей залишається.

Вибір нової ВСР: тест на політичну волю

Ключове питання полягає в тому, як буде обрано нову ВСР. Для частини конституційних змін, пов'язаних зі статусом та мандатом ради, потрібно 160 голосів – кваліфікована більшість, яка потребує згоди між владою та принаймні частиною опозиції. План полягає в тому, щоб до літа були прийняті законодавчі зміни, які запустять процедуру, але конституційний етап може виявитися значно складнішим.

Додатковий ризик створюють суперечливі ідеї щодо способу голосування – наприклад, проведення виборів до ВСР лише паперовими бюлетенями замість електронного голосування, що критики називають кроком назад у контексті прозорості. Ініціатори пояснюють, що йдеться про технічну необхідність, але залишається сумнів, що подібне рішення може полегшити маніпулювання голосами у малих колективах.

Безкарність як лакмус: що показує статистика

Чи працює реформа, вимірюватиметься не кількістю прийнятих законів, а тим, наскільки буде перервана практика безкарності за корупцію та зловживання владою. Дані на цей момент тривожні. При сотнях тисяч громадян та фірм, залучених принаймні раз на рік у корупційну угоду, кількість остаточних обвинувальних вироків за корупцію залишається символічною на фоні масштабів проблеми.

Цей розрив між масштабами корупції та кількістю покараних неможливо заповнити лише змінами в законі. Необхідні більш активні розслідування, більш сміливі прокурори та судді, які не бояться чіпати "недоторканних" фігур. Правові експерти попереджають, що якщо єдиною зміною є зміна можновладців, без зміни практик у прокуратурі та судах, індекси корупції суттєво не покращаться.

Що ще потрібно для реальної реформи?

Поряд зі змінами у ВСР, низка експертів пропонує додаткові, глибші кроки:

– Обмеження концентрації адміністративних та бюджетних повноважень у ВСР – наприклад, передача частини управління будівлями, майном, ІТ-системами та державними закупівлями до "Міністерства юстиції", щоб зменшити "капітал" впливу в одному органі.

– Перегляд статусу прокуратури – роками обговорюється ідея виведення її зі складу судової влади та поставлення під більш чіткий демократичний контроль у межах виконавчої влади, при чітких гарантіях проти політичного тиску. Навіть без негайної конституційної зміни, вибір членів прокурорської колегії у ВСР з-поміж юристів поза межами діючої прокуратури обмежив би корпоративну солідарність.

– Обов'язкові розширені декларації про родинні та професійні зв'язки між магістратами, із забороною для пов'язаних осіб перебувати у прямій ієрархічній залежності або в одному судовому складі – захід, спрямований на зменшення внутрішніх "кланових" залежностей.

– Більш суворі та реально застосовувані правила дисциплінарної відповідальності магістратів, включаючи випадки необґрунтованих затримок справ, відмови від мотивування та сумніви щодо конфлікту інтересів. Наразі чимало ключових актів приймаються далеко після встановлених законом термінів, без будь-яких наслідків.

Політична ціна справжньої реформи

Справжня судова реформа – це не технічна операція, а політичний конфлікт між інтересами мереж, які виграють від статус-кво, та суспільним очікуванням справедливості. Можновладцям доведеться вирішити, чи готові вони витримати сильний тиск – медійний, економічний та внутрішньопартійний – в ім'я довгострокових змін.

До літа очікується перші конкретні кроки – зміна складу ВСР, обрання нового інспекторату та прийняття перших законодавчих пакетів. Але чи стане це початком очищення від залежностей, чи початком чергової "контрольованої реформи", стане зрозуміло з трьох речей: які люди будуть обрані, як розслідуватимуться великі корупційні справи і чи побачить суспільство реальне зменшення безкарності.

Наразі відповідь на питання "чи можуть можновладці реформувати судову систему" є обережною: вони мають інструменти та суспільний мандат, але успіх залежатиме від їхньої готовності вийти за межі зручних компромісів і зачепити саме ті мережі, які досі перетворювали всі спроби реформи на фасад.