Водій біля колонки в цьому кварталі цього тижня не цікавиться геополітикою. Він дивиться на табло, бачить суму і якось автоматично уявляє палаючий НПЗ десь у Росії — адже саме про це пишуть у новинах. Це здається логічним: український дрон б'є завод у Ярославлі, а наступного дня бензин у Болгарії дорожчає. Але зв'язок хибний. Пальне у нас, у всьому Європейському Союзі та в Сполучених Штатах дорожчає переважно тому, що Дональд Трамп вступив у відкрите військове зіткнення з Іраном в Ормузькій протоці[2][4] — а не через те, що українські дрони б'ють по російській нафтовій інфраструктурі. Безумовно, Україна продовжуватиме завдавати ударів по тих об'єктах, з яких Кремль фінансує свою війну проти неї. В сучасних умовах — це єдиний спосіб протистояти апетитам Кремля. Проте важливо розуміти, що рахунок за дороге пальне на наших заправках приходить переважно з іншого місця. Конфлікт Трампа з Іраном в Ормузькій протоці впливає на ціну дизеля в нашому регіоні.
Що саме палає в Ормузькій протоці
Від кінця лютого 2026 р. США та Іран ведуть відкрите військове зіткнення, епіцентром якого є вузький морський прохід між Перською затокою та Оманським морем[4]. Останні тижні свідчать про різку ескалацію: американські удари по іранських танкерах, відповідні атаки Революційної гвардії на інші судна[2]. Трафік через протоку вичерпався — до лише десяти торговельних суден на день, при звичному набагато інтенсивнішому русі[2]. Brent, світовий еталон ціни на сиру нафту, підскочив до близько 97 доларів за барель на початку вересня — зростання на дев'ять відсотків за п'ять днів і майже 19% за місяць[2], а після тимчасової зупинки великого трубопроводу в Саудівській Аравії 11 вересня була подолана і межа у 104 долари[9]. Причина є такою ж старою, як і самі нафтові біржі: через Ормуз проходить близько однієї чверті всього світового морського нафтового трафіку, майже одна п'ята світового споживання[5]. Загроза для такої великої частки пропозиції підвищує ціни всюди — навіть там, де фізично не купується жодної краплі нафти звідти.
Тут криється перший нюанс, який зазвичай пропускають. Більша частина нафти, що проходить через протоку — понад 80% — призначена для Азії, переважно для Китаю та Індії[5]. Сполучені Штати імпортують звідти лише близько пів мільйона барелів на день, що є мізерною часткою від їхнього власного імпорту[5]. Але нафта — це глобальний товар, що взаємозамінний: її ціна формується на єдиному ринку, а не на десяти окремих. Тому потрясіння в Ормузькій протоці підвищує ціну і в Пловдиві, і в штаті Міссісіпі, незалежно від того, чия саме нафта в баку.
Чому сира нафта майже не реагує на удари по російських НПЗ
А тепер — Росія. З початком 2026 року російські атаки на школи, лікарні, торгові центри, склади та будинки українських громадян вже не залишаються без відповіді. Тобто з лютого українські дрони атакують російські нафтопереробні заводи в середньому раз на два-три дні, а лише за серпень кількість ударів сягнула 21. Вплив на російську нафтопереробку є реальним і болючим для Кремля: переробка сирої нафти впала до найнижчого рівня за понад двадцять років, до близько 3,8–3,9 мільйона барелів на день при звичних 5,3–5,5 мільйона[8]; виробництво бензину скоротилося майже на 20% у річному обчисленні, а дизеля — на понад 23%. У самій Росії черги, ліміти 40–60 літрів на авто та бензин по 120 рублів за літр уже не є винятком у багатьох регіонах.
Але є важливий нюанс: коли нафтопереробний завод зупиняється, сира нафта не зникає — вона просто не переробляється в Росії та відправляється на експорт у сирому вигляді. Аналітики організації з дослідження енергетики та чистого повітря зазначають, що доходи Росії від сирої нафти у липні навіть трохи зросли, а покупці залишаються тими ж самими: Китай забирає половину російського експорту, Індія — близько 37%, Туреччина та ЄС — по близько 5%[7]. Удари скорочують російське нафтоперероблення, але не скорочують пропозицію сирої нафти для світу — тому Brent через них майже не рухається. Вузьке місце — це не кількість нафти, а здатність перетворити її на паливо[8].
Росія вже давно не експортує паливо на Захід
Є і другий нюанс, про який варто сказати чітко: Росія запровадила повну заборону на експорт бензину з 1 квітня 2026 року і продовжила її до кінця року, а з 8 липня також припинила експорт дизеля через дефіцит на власних заправках[1]. Іншими словами, навіть без жодного українського удару російське паливо вже давно не потрапляє на європейські заправки — через санкції після вторгнення воно офіційно не постачалося і раніше, а тепер не доходить навіть до своїх традиційних покупців, таких як Туреччина та Бразилія. ЄС не втрачає саме зараз російський бензин чи дизель — він не купував їх і ще вчора.
Де ефект все ж відчувається: дизель
Однак чесність вимага не зупинятися на цьому, адже не все можна пояснити лише Ормузом. До війни Росія експортувала близько 30 мільйонів тонн дизеля на рік — реальний надлишок, який охолоджував світовий ринок[8]. Коли цей надлишок зник через удари та подальшу заборону, його покупці — Туреччина, Бразилія, Північна Африка, Центральна Азія — звернулися до тих самих постачальників, від яких залежить і Європа: США, Індія, Близький Схід[8]. Результатом став рекордний крак-спред на дизель — різниця між ціною сирої нафти та ціною готового пального, що демонструє, наскільки дорогими є саме процеси нафтопереробки та логістика до заправної станції. Європейська маржа нафтопереробників на дизель вже перевищує 60 доларів за барель[8], а в єврозоні вона становить близько 19% від кінцевої ціни літра дизеля, тоді як для бензину вона становить лише 8%[3]. Саме тому дизель дорожчає різкіше за бензин — і саме тут українські удари, хоча вони й не впливають на ціну сирої нафти, залишають свій реальний, невеликий, але помітний слід поруч із набагато потужнішим «ормузьким потрясінням».
Рахунок у Болгарії
Результат дії цих двох факторів разом відомий кожному, хто заправляється цими днями. Середня ціна на бензин А95 у нас станом на 20 септември сягнула 1,68 євро за літр, а на дизель — 1,95 євро; лише за тиждень зростання склало близько 3–4%, а з початку місяця — понад 7%[6]. У всьому Європейському Союзі бензин уже коштує в середньому 2,063 євро за літр, а дизель — 2,159 євро, що є найвищими показниками відтоді, як Європейська комісія почала відстежувати ці дані, тобто з 2005 року[3]. За прогнозами аналітиків, наведеними Європейським центральним банком, маржа на дизель досягне піку лише у жовтні — тобто ціни можуть зрости ще більше, перш ніж почнуть знижуватися[3].
- У цьому контексті варто розглянути неймовірну ситуацію: припустімо, що бажання Путіна захопити Україну є настільки невиліковним, що не підлягає перегляду, і весь світ погоджується дати йому те, чого він хоче, з метою підтримання добробуту та стабільності. Хоча з одного боку це межує з утопією або діагнозом, а з іншого — такий крок з боку Європи матиме наслідки, але вже не у формі цін на пальнево. Але припустімо! Що виграє Трамп, замінивши залежність від Ірану залежністю від Кремля, якщо конфігурація сьогоднішньої Росії залишиться такою ж? Чим Д. Трамп буде завдячувати Росії за своє «спасіння» у ситуації, що склалася? Як виглядатиме ситуація, коли Москва стане безальтернативною і додатково посилюватиметься коштом України? Схоже, що це саме те рішення, яке нам пропонують як вирішення питання з дизелем.