Ніч 30 липня відзначає важливий момент у військових діях в Україні, коли російські окупаційні війська (РОВ) застосували безпрецедентну стратегію з використанням восьми реактивних дронів. Атака, виконана за допомогою 78 дронів-камікадзе типів Shahed-136, "Гербер" і "Пародій", розкриває нові тактичні виміри в сучасній гібридній війні.
Експерти групи "Інформаційний спротив" аналізують цей значущий інцидент, який суттєво відрізняється від попередніх подібних нападів. Ключова інновація полягає в скоординованому використанні групи реактивних дронів, що ставить нові виклики перед українською протиповітряною обороною.
Хоча офіційні джерела ще не мають конкретної інформації про точний тип реактивних дронів, існують сильні припущення, що вони являють собою локалізовану російську версію іранського Shahed-238. Ця модель, представлена в листопаді 2023 року, має кілька модифікацій з різними системами самонаведення, включаючи електро-оптичні та радарні сенсори.
Технологічні характеристики цих реактивних дронів надзвичайно вражаючі. Вони розвивають швидкість близько 550 кілометрів на годину, що значно перевищує параметри стандартних безпілотних літальних апаратів. Ця висока швидкість створює серйозні проблеми для мобільних вогневих груп, які мають переважно легке стрілецьке озброєння.
Стратегічна мета РОВ виглядає багатошаровою. По-перше, вони тестують ефективність реактивних дронів проти сучасних зенітних систем. По-друге, прагнуть виснажити українську протиповітряну оборону за допомогою комбінованої атаки, що включає різні типи дронів і приманки.
Незважаючи на технологічні переваги, експерти підкреслюють, що реактивні дрони мають суттєві обмеження. Порівняно з класичними Shahed-136, вони поступаються за витратами, дальністю дії та маневреністю. Їх єдина значна перевага — виняткова швидкість.
Військові аналітики попереджають, що цей новий підхід не слід сприймати як революційний прорив, але він безперечно є еволюцією тактики дистанційних атак. Реактивні дрони мають потенціал створювати труднощі короткостроковим мобільним формуванням і чинити додатковий тиск на системи протиповітряної оборони.
Залишається відкритим питання, чи буде ця тактика широко прийнята або являє собою чергову експериментальну спробу з боку російських окупаційних військ. Безсумнівно, вона вимагає глибокого аналізу та адаптації оборонних стратегій з українського боку.