Після майже трьох місяців фактично заблокованого трафіку для основних енергетичних вантажів, нафтові та СПГ-танкери почали поступово відновлювати проходження через Ормузьку протоку – один із найважливіших енергетичних коридорів у світі. Через нього перед початком конфлікту в регіоні проходила близько п'ятої частини глобальних постачань сирої нафти та скрапленого природного газу, а будь-яке тривале переривання має безпосередній ефект на міжнародні енергетичні ринки.
За даними компаній із морського стеження та агенцій, після тримісячного періоду сильних обмежень через протоку вже пройшло кілька ключових суден: супертанкер "Eagle Verona" з іракською сирою нафтою, який прямує до китайського порту Нінбо з очікуваним прибуттям близько 12 червня, а також два газовози – "Fuwairit" та "Al Rayyan", завантажені катарським LNG і спрямовані відповідно до Пакистану та Китаю.
Три місяці блокади: від "енергетичного шоку" до контрольованого відкриття
З кінця лютого сотні танкерів і вантажних суден залишилися заблокованими в Перській затоці після того, як ескалація конфлікту з Іраном призвела до найсерйознішого переривання енергетичних постачань через Ормузьку протоку в новітній історії. У період найгострішої кризи комерційний трафік впав на близько 97% порівняно зі звичайними рівнями, а проходження танкерів скоротилося зі звичайних 100–135 на день до поодиноких суден на тиждень.
Іранське керівництво запровадило режим селективного пропуску: через протоку могли проходити лише комерційні судна з попереднім дозволом від Корпусу вартових Ісламської революції. Протягом тижнів жоден танкер із вантажем скрапленого природного газу не отримував права на проходження, а завантажені LNG-судна були змушені робити розворот після відмови з боку іранської влади.
Перші танкери: LNG для Азії та іракська сира нафта для Китаю
Згідно з даними платформ стеження, LNG-танкер "Fuwairit" під багамським прапором був завантажений у катарському порту Рас-Лаффан наприкінці березня і після тримісячного періоду невизначеності пройшов через Ормузьку протоку, щоб доставити LNG до Пакистану, де розвантаження очікується 26 травня. Інший газовоз, "Al Rayyan", слідує за маршрутом до Китаю, з планованим прибуттям наприкінці червня.
Паралельно з цим супертанкер "Eagle Verona", завантажений іракською сирою нафтою, залишив Перську затоку і прямує до китайського порту Нінбо, де має пришвартуватися близько 12 червня. Це судно символізує також відновлення іракського експорту з південних терміналів після більш ніж місячної перерви, спричиненої саме блокадою в Ормузькій протоці.
Часткове відновлення: конвої, дозволи та геополітична математика
Відновлення трафіку не є повним і вільним – воно є результатом складної системи дозволів, конвоїв та двосторонніх домовленостей. Іран офіційно заявляє, що через протоку можуть проходити лише комерційні судна, які отримали схвалення від Корпусу вартових. Це означає, що кожна держава або компанія, яка розраховує на цей маршрут, повинна домовлятися прямо чи опосередковано з Тегераном.
Тим часом інформація з ринку свідчить, що кілька азійських держав – включно з Китаєм, Пакистаном та Японією – досягли домовленостей про обмежене проходження своїх суден. У результаті перші конвої танкерів, включно з чотирма суднами для скрапленого нафтового газу та кількома танкерами для нафтопродуктів, уже залишили Затоку у формі суворо координованих маршрутів.
Глобальні ринки: чому Ормуз залишається "енергетичним шоковим центром"
Ормузька протока є стратегічним коридором, через який перед кризою проходило близько 20% світових постачань сирої нафти та приблизно п'ята частина глобального трафіку LNG. Це означає, що будь-яке тривале переривання або обмеження трафіку негайно відображається на цінах на нафту та газ, а також на енергетичній безпеці ключових регіонів – Європи, Азії та навіть США.
Аналізи фінансових інституцій попереджали, що місячна перерва потоків через Ормуз може підштовхнути європейські газові ціни вище 70–75 євро за мегават-годину, а при кризі, що триває понад два місяці, вони можуть перевищити навіть 100 євро. На нафтовому ринку невизначеність призвела до сильної волатильності, оскільки інвестори реагували на кожну новину про ймовірне відкриття або посилення режиму проходження.
Ризики залишаються: "на власний ризик" для азійських суден
Попри відновлення руху, низка трейдерів та операторів попереджають, що проходження через Ормузьку протоку залишається "на власний ризик". Регіон усе ще нестабільний, із присутністю військових кораблів, озброєних формувань та непередбачуваними рішеннями з боку Ірану та його опонентів. Зафіксовано понад 20 атак на судна в районі від початку конфлікту, що робить страхування та оперативні витрати значно вищими.
Деякі європейські компанії продовжують шукати альтернативні маршрути – наприклад, транспортування сирої нафти та LNG через інші коридори, а також диверсифікацію джерел газу до терміналів у Середземному морі чи Північній Європі. Попри це, для низки азійських держав, сильно залежних від постачань із Перської затоки, Ормуз залишається незамінним.
Політика за трафіком: селективне відкриття та геостратегічні сигнали
Режим селективного відкриття – наприклад, допуск частини китайських танкерів після домовленостей між Тегераном і Пекіном, при збереженні обмежень для деяких європейських перевізників – показує, що Іран використовує Ормузьку протоку як інструмент геополітичного впливу. Яке судно проходить і коли часто залежить більше від політики, ніж від чисто комерційних параметрів угоди.
Для Китаю та інших азійських держав відновлення трафіку через протоку є ключовим, оскільки значна частина їхнього імпорту сирої нафти та LNG надходить саме з регіону Перської затоки. Водночас Захід – включно з ЄС та США – продовжує наполягати на вільній навігації та намагається створити механізми міжнародного контролю над безпекою цього стратегічного коридору.
Що далі: між "частковою нормалізацією" та "новою кризою"
Відновлення проходження нафтових та СПГ-танкерів через Ормузьку протоку є важливим сигналом поступової нормалізації енергетичних потоків, але не означає повернення до старого "статусу-кво". Трафік залишається значно нижчим за докризові рівні, а будь-яка нова ескалація може знову призвести до часткового або майже повного блокування коридору.
Для глобальних енергетичних ринків це означає, що Ормуз залишиться "шоковим центром" – місцем, де геополітика та енергетика переплітаються, а кожне рішення Тегерана, Вашингтона чи Пекіна може перетворитися на подію з негайним ефектом на ціни на нафту та газ. Для країн, залежних від цих постачань, урок є чітким: диверсифікація джерел і маршрутів більше не є стратегічною опцією, а необхідністю.