Поки світ шукає нейтральну територію для потенційної зустрічі між президентами Зеленським і Путіним, білоруський лідер Олександр Лукашенко запропонував свій несподіваний аналіз, який швидко викликав безліч запитань. Під час свого виступу він пролив світло на причини, через які, на його думку, італійська столиця Рим не підходить для проведення таких переговорів на високому рівні.
Релігійні розбіжності як перешкода?
Основний аргумент Лукашенка корениться в релігійних розбіжностях. Він заявив, що для православних християн, якими є і він, і російський президент, Рим не є оптимальним місцем призначення.
"Ну, в Рим їхати якось нам, православним…"— прокоментував білоруський лідер, і його слова одразу ж викликали жваві дебати й аналіз серед політичних оглядачів. Цей коментар порушив низку запитань щодо того, чи можуть особисті або релігійні переконання стати на заваді проведенню дипломатичних переговорів, які могли б мати вирішальне значення для регіональної та міжнародної стабільності.
Його підхід до вибору місця для переговорів видається винятково обмежувальним. Якщо дотримуватися такої логіки, відпали б не тільки Італія, але й низка інших країн, які прагнуть запропонувати свою територію як платформу для діалогу. Серед них і Туреччина, ОАЕ, і Катар, і Китай. Кожна з цих країн має свої геополітичні інтереси та релігійні особливості, які, за критеріями Лукашенка, могли б бути проблематичними. Цей своєрідний релігійний тест для дипломатії викликав подив, оскільки зазвичай такі зустрічі організовуються на основі політичного нейтралітету та логістичної доцільності, а не релігійних мотивів.
Особиста роль Лукашенка в переговорах
Наратив Лукашенка порушує й інше, більш цікаве питання, пов'язане з його особистою роллю. Його використання першої особи множини —
"їхати"— провокує спекуляції, чи бачить він себе учасником потенційної зустрічі, чи просто коментує від імені російського президента. Оглядачі запитують себе, чи має намір Лукашенко приєднатися до команди Путіна, щоб грати роль "артиста на розігріві" в його оточенні. Іронічна згадка про "карти і мішок картоплі" підкреслює абсурдність такого припущення. Цей вислів ставить під сумнів не тільки його дипломатичні мотиви, а й власне його розуміння ролі, яку він відіграє в геополітичному конфлікті.
Зрештою, коментарі Лукашенка не просто ускладнюють пошук нейтрального місця для переговорів. Вони проливають світло на специфічний світогляд авторитарних лідерів та їхні іноді нетрадиційні критерії під час ухвалення рішень. Поки світова дипломатія прагне досягти прориву, такі висловлювання можуть сприйматися як спроба відвернення уваги або посилення певного внутрішнього і зовнішнього наративу, який далекий від принципів міжнародного права та розв'язання конфліктів через діалог.