Після того, як вони «пройдуть» через лазарування, дівчата вже можуть ходити на вечорниці та бути запрошені заміж, розповіла БТА доц. Веселка Тончева, етномузиколог в Інституті етнології та фольклористики з Етнографічним музеєм при Болгарській академії наук (БАН). Спеціаліст, який досліджував музичний фольклор різних болгарських громад, пояснила, яке соціальне значення лазарування та його зв'язок з християнським святом Лазарів день.
Основна обрядова дія при лазаруванні – обхід по домівках груп дівчат, названих «дружинами», які виконують спеціальні обрядові пісні з побажальним характером, пояснила вона. Підготовка починається ще «серед посту» або «на середопісні» – в середині Великоднього посту. Після участі в обряді дівчата набувають нового статусу – вже можуть повноцінно включатися в передшлюбне життя.
ПЕРШІ СВІДЧЕННЯ
Перші відомості, якими ми володіємо про лазарування як обряд, є порівняно пізніми – з періоду перших етнографічних документувань у XIX столітті, більш активно у другій половині століття, пояснила спеціаліст. Саме тоді починається системний збір, запис та публікація перш за все болгарських народних пісень з боку вчителів, просвітителів та діячів Відродження. Серед цих записів присутні й лазарські пісні як частина місцевого пісенного репертуару. Систематична публікація подібних матеріалів розвивається в рамках видань, таких як серія «Збірник народних творінь, науки та книгознання», створена Іваном Шишмановим, чия перша книга виходить у 1889 році.
ЗВИЧАЙ І ЛАЗАРІВ ДЕНЬ
У Лазарів день, як і в низці інших обрядів і звичаїв у болгарській традиційній культурі, існує нашарування та змішування між старішим фольклорним шаром і пізнішим християнським, які дослідники називають як «народне християнство», «фольклорне християнство» та ін., пояснила доц. Веселка Тончева. І зазначила, що в православному календарі це день, присвячений воскресінню праведного Лазаря – подія, яка провіщає Воскресіння Христове і утверджує ідею перемоги над смертю. У традиційній культурі цей день називається Лазарів день, Лазариця, Лазар, Лазарова субота та ін. і обрядовість пов'язана з весняним відродженням природи після «мертвого» зимового сезону та активізацією соціального життя молодих людей в передшлюбному віці.
РИТУАЛИ ТА СИМВОЛІКА
За словами експерта, основна обрядова дія – обхід по домівках груп дівчат, названих «дружинами», які виконують спеціальні обрядові пісні з побажальним характером. Підготовка починається ще «серед посту» або «на середопісні» – в середині Великоднього посту. Дівчата збираються, щоб вчити пісні від старших з них – від дівчини або нареченої, яка вже ходила лазаркою і знає лазарські пісні, або від досвідченої старшої жінки. Вивчають як пісні, так і танці, які будуть виконувати у святковий день, тому що, крім лазарських пісень, в деяких регіонах лазарки виконують і специфічні кроки та рухи. Таке є, наприклад, «шетання» в Шоплуку.
У святковий день вони одягають спеціальні костюми, часто з нареченими елементами – у Східній Фракії навіть весільні наряди, а в Західній Болгарії прикрашають голови «шовковою» травою та павиним пером. Лазарки обходять будинки, співають для кожного члена сім'ї – для дівчини, для нареченої, для господаря, для вівчаря і т.д. – і відправляють побажання здоров'я, родючості та одруження. Десь співають пісні і для свійських тварин, нив та городу, може співатися пісня навіть «на трендафила».
Виконання обрядових пісень відбувається на дві групи – одна група «заспівує», інша «відспівує». Це є ознакою старовинного обрядового характеру співу, способом оволодіння простором, видом ритуальної поведінки, пояснила доц. Тончева. І додала, що цей спосіб виконання лазарських пісень є такою закономірністю, що деякі зі співачок не в змозі виконати всю пісню, якщо немає кому їм «відспівувати». У пересуванні між домівками лазарки співають пісню «на дорогу.»
СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ
Лазарування має чітко виражену соціальну функцію як обряд посвяти. Після участі в ньому дівчата набувають нового статусу – вже можуть повноцінно включатися в передшлюбне життя. Цей перехід відображається і у їхньому вигляді – вони можуть розчісувати волосся, як дорослі жінки, носити «косичник» (спеціальну прикрасу для голови), одягати вишиту сорочку, прикрашатися герданами, перснями та браслетами, носити вінок або китицю на голові. Після того, як вони «пройдуть» через лазарування, дівчата починають ходити на вечорниці, можуть «любитися» і бути запрошені заміж. Вважається, що яка дівчина не лазарувала, не вийде заміж. Поряд з цим, відвідування лазарок сприймається як благословення для кожного дому.
ТРАДИЦІЯ СЬОГОДНІ
Сьогодні лазарування існує, але значною мірою у формі відтворення, зазначила доц. Веселка Тончева. Звичай можна побачити в різних куточках Болгарії, хоча й у зміненому вигляді, зауважила вона. У 30-ті роки XX століття відома практика так званого «шкільного» лазарування, а сьогодні традиція підтримується переважно читалищами. Там діти вивчають місцеві пісні, одягають костюми і відтворюють обряд, але як свідомо збережену пам'ять. Хоч і як відтворення, свято продовжує нести відчуття спільності, святковості та зв'язку з минулим.
Специфічний регіональний варіант лазарування зберігся в Північно-Східній Болгарії, як там центральним обрядовим персонажем є так званий буèнець або боèнець. Одночасно з цим ігри та пісні, взяті разом, носять ту саму назву. Боєнцем називають і нескладене, несхоплене хоро, яке виконується під час Великого посту. Так з буенек, буенец, позначається одночасно гра лазарок, але також і сама керівниця лазарської дружини.
В с. Юпер, Разградсько, наприклад, разом з буенцем завжди є маленька дівчинка, одягнена як наречена, розповіла доц. Тончева. Такою є й обрядова роль – буенец і наречена є головними обрядовими персонажами в лазарській дружині. Після того, як обходяться будинки, ввечері на майдані робиться змагання буенців, оскільки кожна махала має свою дружину і свого буенца. В обрядовому танці буенці символічно «б'ються» своїми палицями, які прикрашені хустками і називаються «вербами». Одна з них перемагає. Типова обрядова пісня для цього моменту – «Зустрілися два Буенца».
Доц. д-р Веселка Тончева – етномузиколог в Інституті етнології та фольклористики з Етнографічним музеєм при БАН. Вона досліджувала музичний фольклор різних громад – болгарів-мусульман в Тетевенско та болгар за кордоном – в Румунії, Австрії, Албанії. Автор монографії для фольклориста Ніколая Кауфмана, а також трьох книг. Укладач двох збірників, присвячених традиційній музиці та культурі болгар в Албанії. Має надруковані понад 150 статей та студій про різні аспекти фольклорної музики з різних регіонів Болгарії та Балкан.