На початку XX століття Бургас ще був відносно молодим містом, затиснутим між солоними озерами та Чорним морем, але з амбіціями перетворитися на великий вихор торгівлі на південному болгарському узбережжі. Саме тоді почалося рішення, яке буквально перекреслило його долю – будівництво сучасного морського порту та з'єднання його з внутрішньою частиною країни за допомогою залізничної лінії Бургас–Пловдив.
З «Указом №7» від 20 грудня 1894 року князь Фердинанд дав зелене світло на будівництво нового, сучасного порту в Бургасі – проекту, який мав відповідати потребам молодої болгарської держави у «власному вікні» у світ. Будівництво почалося в 1895 році в складних технічних умовах, а море буквально «відкусило» частину старого мису, на якому розвивався майбутній порт.
Приблизно через кілька років, у 1899 році, над Бургаською затокою вперше засяяв білий бургаський маяк – перший болгарський портовий маяк, символічний сигнал про те, що місто готується стати постійним гравцем у морській торгівлі. Це не просто технічна споруда, а своєрідна обіцянка нової ролі Бургаса на карті Чорного моря.
Кульмінація настала 18 травня 1903 року, коли в присутності князя Фердинанда новий порт офіційно відкрили та оголосили відкритим для комерційного судноплавства. На той момент вже були побудовані хвилерізи, причали та достатня глибина, щоб приймати сучасні кораблі – Бургас перейшов від ролі місцевого порту до статусу національного морського центру.
Однак розвиток порту залишився б наполовину реалізованою мрією, якби за ним не стояло надійного зв’язку з внутрішньою частиною країни. Саме тут постає другий ключовий вибір – залізнична лінія Бургас–Пловдив, яка з’єднує Чорне море з Фракією і, через подальші залізничні сполучення, з рештою Болгарії та Європи. Так море і суша «погоджуються» працювати разом.
Лінія Бургас–Пловдив стає стратегічною артерією, якою прямують зерно, рожева олія, тютюн, текстиль та промислові товари, а у зворотному напрямку – машини, паливо, сировина. Вона не просто скорочує відстань між берегом і внутрішньою частиною, а робить можливим нове економічне уявлення: села та міста у Фракії вже мають вихід на світові ринки через Бургас.
Цей «подвійно інфраструктурний» вибір – морський порт і залізниця – поступово перетворює Бургас на природний логістичний центр Південної Болгарії. Порт стає ключовим вузлом для вантажів, а місто утверджується як важливий адміністративний та господарський центр, до якого починають спрямовуватись інвестиції, робоча сила та нові галузі. Не випадково, що сьогодні він є одним із найважливіших міст болгарського узбережжя Чорного моря.
Бургаська затока сама по собі працює на користь цього сценарію – це найзахідніша точка Чорного моря та одна з найбільших болгарських затокових форм, що забезпечує природно захищену акваторію та хороші умови для судноплавства. Так географія та інфраструктура переплітаються: зручна затока та сучасний порт, з’єднаний з залізницею, перетворюють місто на логічні ворота до Південного Чорномор’я.
У наступні десятиліття Бургас дедалі більше живе із самосвідомістю «морських воріт» Південної Болгарії – через нього проходять як вантажі, так і люди, туристичні потоки, ідеї та впливи. Порт і залізниця впливають не тільки на економіку, а й на міський вигляд: з’являються нові квартали, промислові зони, інфраструктура, а пізніше й знакові простори, такі як «Морський сад», які вплітають індустріальний характер міста з відчуттям моря та вільного часу.
Сьогодні Бургас продовжує бути важливим транспортним вузлом з портом, аеропортом і залізничним вокзалом, а модернізації на лінії Пловдив–Бургас, включаючи за європейськими програмами, є визнанням того, що колишній вибір був стратегічним. Коли потяг зупиняється на вокзалі, а на горизонті видно силуети кранів і кораблів, ця історія відчувається не як абстракція, а як живий зв’язок між минулим і сьогоденням міста.