Європа має все більш розвинену протиповітряну та протиракетну оборону, але її не можна розглядати як повністю непробивний щит. Сучасні системи включають радари, супутники спостереження, літаки раннього попередження та управління, а також комплекси з різною дальністю, такі як "Aegis", "Patriot" та "SAMP/T".
Досвід 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном у червні 2025 року показав, що навіть найсучасніший захист може опинитися під серйозним тиском під час масованих атак. Удари Ірану розкрили обмеження ізраїльської системи "Залізний купол" та багатошарової протиракетної оборони, коли вона стикається з великою кількістю ракет, дронів та тактичних засобів перевантаження.
Подібний сценарій у Європі міг би мати значний політичний і психологічний ефект, навіть якщо матеріальні збитки будуть обмеженими. Успішне проривання частини протиповітряної оборони продемонструвало б вразливість і посилило б суспільну напругу.
Більш імовірний ризик — гібридний
Найбезпосередніша небезпека для європейських держав не обов'язково є прямою ракетною чи дроновою атакою. Більш реалістичними видаються дії через посередників, кібератаки, саботаж інфраструктури, таємні операції, дезінформаційні кампанії та використання мереж впливу в соціальних медіа.
Прямий напад Ірану з використанням ракет або дронів на американську базу в Південній Європі мав би високу політичну ціну для Тегерана. Подібний удар міг би швидко спровокувати рішучу військову відповідь з боку США та активувати механізми солідарності в НАТО.
Однак таємні операції, дії через третіх осіб та кіберсаботаж забезпечують стратегічну невизначеність. При такому типі атак встановлення виконавця є складнішим, а ризик негайної військової відповіді — нижчим.
У Європі вже фіксувалися випадки ворожої іранської діяльності, пов'язані з тиском на політичних опонентів режиму, розвідувальними операціями, промисловим шпигунством та кібердіяльністю. Європейські інституції попереджають також про використання злочинних мереж як посередників під час дій проти осіб чи груп, які Тегеран розглядає як загрозу.
Підводні кабелі як вразлива ланка
Серед потенційних цілей також підводні комунікаційні кабелі. Згідно з інформацією "Financial Times", Іран розглядав можливість дій проти американських об'єктів у Південно-Східній Європі, включаючи Болгарію, а також проти підводних оптичних кабелів у Ормузькій протоці у разі ескалації. [1128]
Кабелі навколо Ормузької протоки є важливими для зв'язків між державами Перської затоки, Азією та Європою. Одночасне переривання кількох трас могло б серйозно порушити регіональні комунікації та створити додаткові ризики для фінансового та торговельного обміну.
Для Європи підводна інфраструктура є ключовою для інтернет-послуг, центрів даних, банківських операцій, урядових та військових комунікацій, енергетики та міжнародної торгівлі. Її захист є складним завданням, оскільки морське дно охоплює величезні простори і його неможливо постійно контролювати без значного технологічного потенціалу.
Не «друга Росія», а інший ризик
Іран не слід ставити в одну категорію з Росією щодо можливостей ведення конвенційної війни проти Європи. Росія має масштабний військовий потенціал, який дозволяє вести прямі операції проти сусідніх європейських держав і включає широкий набір засобів, включаючи тактичну ядерну зброю.
Іран не має такого ж потенціалу для прямого військового конфлікту з Європою. Однак він міг би комбінувати ракетні чи дронові загрози, кібератаки, саботаж, таємні операції, політичну дестабілізацію та економічний тиск через Ормузьку протоку. Саме поєднання цих інструментів ускладнило б політичну та військову відповідь європейських держав.
Час на підготовку
НАТО значно змінило свій підхід до протиповітряної оборони після початку війни в Україні. Нинішня стратегія включає захист від дронів, крилатих і балістичних ракет, електронну боротьбу та кіберзагрози, роблячи ставку на багатошарову та дублюючу систему оборони.
Альянс має розвиненіші механізми розвідки та раннього попередження порівняно з періодом десятирічної давнини. Попри це, Європа все ще не має достатньої кількості систем протиповітряної та протиракетної оборони, щоб покрити всю критичну інфраструктуру, а запаси боєприпасів можуть виявитися обмеженими у разі тривалої або масованої атаки.
Вирішальними стануть якість технічної та агентурної розвідки, швидкий обмін інформацією та координація між військовими структурами, внутрішньою безпекою, цивільною та військовою розвідкою, кіберзахистом та службами захисту критичної інфраструктури.