Два написи месапійською мовою та намальовані знаки на плитах гробниці 17 у Мандурії наводять археологів на думку про жінку з релігійною владою, пов’язаною з культом Деметри. Гробниця датується IV–III століттями до нашої ери. Це попередня ідентифікація, а ім’я жінки ще не прочитали повністю.
Опис нижче спирається на публікації у фахових і науково-популярних виданнях. Вони переказують повідомлення державної археологічної служби. Первинної наукової публікації написів немає, а деякі видання самі посилаються на інші перекази.
Близько 600 месапійських написів
Месапійська — вимерла індоєвропейська мова південного сходу Італії, на території сучасної Апулії. Це не італійська й не грецька мова. Її засвідчено з середини VI до II століття до нашої ери. Після римського завоювання вона зникла.
Збереглося близько 600 написів. Здебільшого це короткі надгробні тексти, де є лише імена. Тому мову вважають «уривчасто відомою». Повністю зрозумілі зовсім небагато написів. Письмо — перероблена західногрецька абетка, взята з Тарента. Тож напис можна прочитати як звуки, не знаючи, що він означає.
Найближче до теми слово «табара». Маріо Ломбардо з Університету Саленто ще 2013 року переклав його як «жриця». Це слово трапляється в кількох месапійських надгробних написах.
Гробниця 17 в парку Месапійських мурів
Державна археологічна служба провінцій Бріндізі, Лечче і Таранто представила знахідку в Лечче 29 жовтня 2026 року. Розкопки в Археологічному парку Месапійських мурів у Мандурії фінансує Міністерство культури. Там знайшли стару дорогу та 24 поховання IV–III століть до нашої ери.
Гробницю вирубали просто в скелі. Спершу її закривали три великі кам’яні плити. На їхньому зовнішньому боці вирізано напис: жіноче ім’я, ім’я її батька та слово «табара». Повне ім’я поки невідоме.
Другий напис — на внутрішньому боці однієї з плит. Він має чотири рядки і частково пошкоджений. У ньому знову є «табара» та форма, яку можна прочитати як Damatrioas. Фахівці обговорюють, чи вказує вона на Деметру. Джерела розходяться щодо кольору фарби. Одні пишуть про червону і синю, інші — лише про синю.
На стінах намальовано меандр, а на плитах — фігури, які читаються як ключ від святилища й кадильниця для ладану. У грецькій традиції ключ пов’язують із жрицями. Служба лише каже, що фігури «можна тлумачити» саме так.
Речей мало. Гробницю пограбували, а кісток небагато, вони пошкоджені. Збереглися бронзові застібки, срібний перстень зі змією, срібна монета з Тарента та залізний предмет, призначення якого не визначили.
Доведено датування та написи
Доведено датування, номер гробниці, обидва написи та символи. Не доведено, хто була ця жінка і чим займалася. За публікаціями, ключ може мати кілька значень, зображення читають по-різному, а пограбування забрало частину контексту. Знахідка поки не доводить, що в Мандурії була жриця Деметри в повному розумінні цього слова.
Ломбардо наводить приклад, наскільки хиткими бувають такі зв’язки. Печерне святилище біля Санта-Марія-д’Аньяно довго приписували Деметрі, а новіший аналіз вказує на чоловіче божество. Невирішене й питання, чи така багато прикрашена гробниця була звичайною для місцевої еліти.
Далі фахівці вивчатимуть написи, малюнки й контекст. Також відреставрують розписані поверхні та зроблять археоботанічні аналізи. Гробниця залишиться на місці, а плити й речі виставлять в Археологічному музеї Мандурії.