Лікарі університетської лікарні в Греноблі, у Франції, досліджують новий спосіб лікування раку підшлункової залози. Це крихітні радієві стрижні, які вводять прямо в пухлину. Вони опромінюють її на місці й зупиняють ріст.
У дослідженні за проєктом ACAPELLA візьмуть участь 40 людей із раком підшлункової залози. Стрижні імплантують у Греноблі наприкінці квітня.
Підшлункова залоза виробляє інсулін та інші ферменти для травлення. Рак підшлункової залози — один із найнебезпечніших онкологічних діагнозів. Лише близько 10% пацієнтів із ним живуть понад 5 років. Причини хвороби досі не до кінця зрозумілі, а хворих стає більше.
Стрижні вводять за допомогою ендоскопічного ультразвуку. За словами учасника дослідження П'єра-Іва Еро, так лікарі підходять майже впритул до пухлини. Вони йдуть через травний тракт, який лежить поруч із підшлунковою залозою. Тому джерела радіації можна поставити дуже точно. Стрижні розташовують приблизно за 3–4 міліметри один від одного, щоб опромінити всю пухлину.
У дослідженні було лише 2 серйозні побічні реакції, і обидві вдалося взяти під контроль. За словами учасника дослідження, побічні ефекти переважно легкі й помірні, а серйозних дуже мало. Тому результати дуже обнадійливі.
Інша міжнародна команда, що працює у Франції, довела: для цього виду раку можна використовувати спеціальні антитіла. Вони зв'язуються з пухлинними клітинами. Завдяки цьому клітини стають помітними для захисної системи організму та для різних видів лікування. У тому самому напрямі працюють і вчені в США. Сподіваються, що великі пухлини з багатьма метастазами зменшаться, і їх можна буде прооперувати. А ракові клітини в інших частинах тіла буде знищено.
Професор Івелін Такоров із Військово-медичної академії в Софії, один із провідних болгарських фахівців із пухлин підшлункової залози, сказав БНТ, що обидва методи дуже перспективні. Коли стрижні стоять у пухлині, там накопичується вища доза радіофармпрепарату. Це ліки, які випромінюють радіацію, а вона вбиває клітини пухлини.
Антитіла, пояснив професор, — це синтезована молекула. Вона зв'язується саме з клітинами протокової аденокарциноми підшлункової залози, різновиду раку цього органа. І робить їх впізнаваними для ліків або імунних клітин. Це потрібно, бо ракові клітини на 99,99% збігаються зі здоровими, і імунній системі важко їх розпізнати.
За словами професора Такорова, в Болгарії немає дуже точної статистики щодо цієї хвороби. Щороку в країні виявляють близько 1000 нових випадків. Але лише приблизно для 300 із них лікування може бути радикальним, тобто привести до повного одужання. Помирає близько 700 людей на рік.
Таку тяжку статистику професор пояснює тим, що хворобу не вдається виявити рано. «Поява будь-якого симптому вже межує з дуже запущеним, а в різних випадках і з метастатичним раком підшлункової залози», — сказав він БНТ.
Головний тривожний симптом — пожовтіння. Воно з'являється раніше, якщо пухлина розташована біля жовчної протоки. Пухлини в хвості підшлункової залози мають таку саму гістологію, тобто той самий вид клітин. Але в таких випадках перша ознака зазвичай — біль. На той час пухлина найчастіше вже сягає 10–12 см і нерідко дає метастази в печінку. З таким розміром її не можна оперувати, бо поруч проходять кровоносні судини.
Поки що лише хірургія дає шанс на повне одужання, сказав професор Такоров. У більшості пацієнтів хвороба не минає навіть після операції та хіміотерапії до неї й після. Причина в тому, що пухлина дуже агресивна.
«Хірургія сама по собі — архаїчна методика лікування цих хвороб, бо вона може діяти лише локально», — сказав професор. Операція видаляє тільки видиму пухлину та деякі видимі метастази. А з раковими клітинами, які рухаються в крові, впорається лише ліки, що діє в кровоносному руслі.
Для раку грудей, колоректального раку та карциноми легень уже є багато молекул, які вибірково атакують пухлинні клітини, зазначив він. На його думку, багато нещодавніх відкриттів дають надію, що незабаром карциноми лікуватимуть ліками, а не хірургічно.
Дослідження у Франції перебувають на початковому або середньому етапі, але однозначно дають надію, сказав професор Такоров. До стандартної практики, за його словами, мине щонайменше 5–10 років.