Доцент, доктор Димитар Христов представив у Бургаському регіональному історичному музеї свою монографію «Митрополит Симеон і Болгарське відродження». Книга — про митрополита Варненського і Преславського Симеона, уродженця Бургаса. За словами автора, Симеон часто відстоював свої принципи, навіть у суперечках з людьми, з якими мав добрі стосунки.
Музей і Болгарська академія наук анонсували подію в середу, 28 жовтня. Презентація відбулася в четвер, 5 листопада, о 17:30. Книгу видав Інститут історичних досліджень при Болгарській академії наук. У презентації взяла участь і доктор Іванка Делева, заступниця директора Регіонального історичного музею в Бургасі.
Передісторія: Книгу про митрополита Симеона Варненського і Преславського представлять у Бургасі
Монографія розповідає про життя і громадську діяльність Симеона. Він був свідком і учасником важливих подій Болгарського відродження та створення болгарської держави. Христов пояснив, що натрапив на цю тему, коли вивчав видатних діячів історії Болгарської православної церкви. Ім’я Симеона траплялося в документах і свідченнях про значущі події. Тому автор вирішив дослідити його докладніше.
«Історію творять люди», — сказав Христов. За його словами, щоб зрозуміти історичну постать, мало знати її громадські позиції та вчинки. Потрібно знати й мотиви, особисті стосунки та вибір, який за цим стоїть.
Про справи Симеона відомо мало. Почасти тому, що митрополит не шукав слави за свої добрі вчинки. Тож автор відновив його життя, зіставивши свідчення й документи, зокрема від людей з його оточення.
Христов почав із пошуку відомостей про родину митрополита. Він подякував за допомогу музею, Державному архіву й бібліотеці в Бургасі, зокрема за документи та фотографії. Завдяки цьому вдалося знайти подробиці про родину й ранні роки Симеона.
Симеон народився в Бургасі в лютому 1840 року. При народженні його звали Одисей Ніколов Попов. Він був одним із семи дітей Нікола та Олени. Їхній рід походить із села Факія. Брат Симеона Ніко Попов відомий як перший мер Бургаса після Визволення. Інший брат, Найден, більшу частину життя прожив у Бухаресті, де працював з Євлогієм і Христо Георгієвими.
Коли Симеон був учителем у Бургасі, він навчив свого небожа Ніколу Александрова читати й писати. Інший його небіж, історик Петир Ніков, отримав його листи й успадкував особисті документи.
За словами Христова, історія родини показує Бургас як рідне місто. Водночас це середовище, де переплітаються особисті стосунки, громадські інтереси та національне самовизначення. Книга розповідає і про розвиток міста у XIX столітті: нові школи й читалища, ширші торговельні зв’язки, очікування залізничного чи дорожнього сполучення з внутрішніми районами країни.
У Богословській школі на острові Халкі Симеон був дуже добрим учнем, але диплома не отримав. Для цього треба було прийняти духовний сан у Константинопольській патріархії. Симеон, як болгарин, не погоджувався з її принципами й відмовився. Він залишився добре підготовленим богословом і чудово знав грецьку. Згодом брав участь у перекладі Святого Письма новоболгарською мовою.
Симеон був близьким соратником митрополита Антима й брав участь у подіях навколо створення Болгарської екзархії. Його обрали митрополитом Шумена, а потім і Сливена. Проте від Сливенської єпархії, до якої входив і Бургас, він відмовився. Христов назвав цю відмову цікавим моментом. Він припустив, що Симеон хотів служити там, де його особисті та родинні зв’язки з Бургасом не впливатимуть на рішення.
На Установчих зборах у Великому Тирнові розробили Тирновську конституцію. Митрополит активно брав участь в обговоренні й критикував, як велися деякі дебати. Разом із ще 12 депутатами він не підписав остаточний текст.
З князем Фердинандом Симеон неодноразово конфліктував через політику й дії правителя. Проте їхні стосунки зберіглися і після зречення. Останній лист датовано 1937 роком, коли народився онук Фердинанда, майбутній цар Симеон II. Митрополит надіслав вітання, а на хрещенні подарував дитині золотий хрест.
«У багатьох випадках як державний діяч митрополит Симеон обирав бути правим», — сказав Христов. За його словами, принциповість іноді ставила Симеона проти друзів. Проте він умів відокремлювати суперечку за принципом чи політичне рішення від особистого ставлення до опонента.
За словами Христова, з віком митрополит дедалі критичніше ставився до ідеалізованих уявлень про Відродження. Так само він ставився до героїчної розповіді, яка витісняє складність реальних подій. У листі до Петира Нікова Симеон бачив одну з причин національних катастроф у нереалістичному уявленні Болгарії про власні сили. Іншу причину він бачив у недооцінці сусідніх народів.
Автор вважає цю позицію актуальною й сьогодні. Суспільство, за його словами, й досі метається між вкрай негативними та надмірно звеличувальними уявленнями про минуле. Тому історію, на його думку, треба розповідати через реальних людей, їхній вибір, суперечності та стосунки, а не як низку міфологізованих образів. Так краще зрозуміти і людину, і епоху.
Монографія містить вступ з оглядом джерел і літератури, вісім розділів, висновок, резюме англійською, чотири додатки, бібліографію та покажчики. Перші сім розділів за хронологією розповідають про життя Симеона від родинного коріння до Визволення. Останній розділ — про його ставлення до Відродження. Автор використав широке коло архівних і опублікованих джерел.
Особисті документи митрополита він заповів Петиру Нікову. Після смерті Нікова їх зберігала його дружина. Потім документи потрапили до Наукового архіву Болгарської академії наук, де їх розподілили по фондах. Частина архіву зберігається у Варні.
За словами Христова, документи про митрополита та його родину дають підстави для нових досліджень. Попереду ще вивчення життя його брата Найдена.