20 вересня 1918 р. болгарський уряд, під тиском зростаючої внутрішньої напруги та бунту в армії, ухвалив доленосне рішення: прийняв австро-угорську пропозицію про загальне примирення, отриману 14 вересня.
Це стало переломним моментом у Першій світовій війні для Болгарії, позначеним глибокою кризою. Замість того, щоб наполягати на продовженні воєнних дій у напрямку Солуна, як, ймовірно, запропонував би генерал Володимир Вазов, уряд у Софії зосередився на переговорах про примирення з Антантою.
Рішення, ухвалене в атмосфері невизначеності та напруги, ознаменувало кінець участі Болгарії у конфлікті на боці Центральних держав.
Укладення примирення та Нейський договір
Укладене 29 вересня 1918 р. в Солуні примирення поклало край бойовим діям, хоча й тимчасово. Воно було чинним до підписання Нейського мирного договору 27 листопада 1919 р., договору, який мав тяжкі наслідки для Болгарії.
Умови, поставлені Антантою, були позначені гострою нерівноправністю.
Тяжкі умови Нейського договору
Нейський договір наклав тяжкі умови на Болгарію. Згідно з ним, болгарська армія була піддана радикальному скороченню та роззброєнню.
- Лише три дивізії та чотири кінні полки залишилися в строю – значне скорочення, що відображає перемогу Антанти та її амбіції обмежити військовий потенціал Болгарії.
- Сто тисяч болгарських солдатів було взято в полон на захід від Скопського меридіана, піддаючись умовам, які можна було б визначити як негуманні.
- Антанта отримала право контролювати болгарські комунікації, додатково обмежуючи суверенітет країни та її можливості для вільного розвитку.
- Часткова окупація болгарської території була додатковою образливою мірою, що демонструє несприятливе становище Болгарії після військової поразки.
Ця важка спадщина війни є прямим результатом рішення уряду від 20 вересня 1918 р., як зазначає відділ "Довідковий" БТА. Рішення, яке запечатало долю Болгарії щонайменше на наступне десятиліття.