Невелике село Зализничне, засноване понад 160 років тому болгарськими переселенцями, перетворюється на символ міжетнічної солідарності під час російської агресії. Населене різними етнічними спільнотами – болгарами, Albanian, українцями, гагаузами і молдованами – поселення стає епіцентром патріотичного опірного духу.
Центральна фігура в цій розповіді – Володимир, молодий військовослужбовець з болгарським корінням, який добровільно вступив до збройних сил у 2022 році. Його рішення захищати Україну випливає з глибокого особистого переконання – забезпечення безпечного майбутнього для його власної сім'ї та рідної громади.
Демографічна картина села зазнає драстичних змін через війну. Якщо до конфлікту населення нараховувало близько 3 500 осіб, то нині воно зменшилося до 2 300. Багато жителів покинули район, у той час як інші біженці з зруйнованих регіонів Миколаєва і Херсона знайшли притулок у Зализничному.
Статистика розкриває масштаб суспільної залученості – 33 місцевих жителі нині служать в українській армії. Серед них Володимир і його дядько. Трагічна ціна війни виражається в чотирьох загиблих і чотирьох зниклих безвісти солдатах з села.
Галина Бірюкова, мати Володимира і керівник місцевого фольклорного колективу «Радість», ділиться емоційними спостереженнями за змінами у військовому контингенті. На її думку, її син трансформувався – став більш зрілим, концентрованим і психічно стійким.
Міжетнічна солідарність виявляється найбільш сильно серед військовослужбовців. Володимир розповідає, як болгари, гагаузи, молдовани і українці працюють спільно, діляться кожною отриманою домашньою їжею. При кожному поверненні на базу він носить по 10-15 коробок з їжею, які розподіляє між колегами.
«Я пішов служити, тому що була така необхідність. Тепер я маю гідно завершити розпочате», рішуче заявляє Володимир, уособлюючи колективний дух опору.