Роман Радослава Бімбалова «Зид», який випустило видавництво «Сіела», представили бургаським читачам у Регіональній бібліотеці «Пейо К. Яворов». Зустріч організували міська влада Бургаса разом із бібліотекою, і вільних місць у залі не залишилося.

Окремих європейських, традиційних чи православних цінностей не буває — є лише загальнолюдські, заявив Бімбалов. На перше місце він ставить життя, на друге — свободу. Саме повернення до цих цінностей, за його словами, здатне зупинити розкол.

Дія роману розгортається у вигаданому балканському місті, жителі якого самі зводять стіну і діляться на два табори. За словами автора, зид — це збірний образ розколу: не кордон між двома місцями, а межа, яку підняли самі люди. Невелике місто починає ненавидіти себе через соцмережі, а місцевий музей розділений надвоє — так, що відвідувач бачить дві різні версії тих самих подій. На питання «На чиєму ти боці?» книжка простої відповіді не дає.

Письменник розповів, що до роману його підштовхнуло спостереження: страх перед іншою людиною, чужою думкою і незгодою заганяє людей у малі спільноти, де звідусіль лунає лише підтвердження власних переконань. Вислів «соціальна бульбашка» звучить безневинно, але за бульбашками ховаються клітки, в яких усі навколо переконують людину, що вона права.

Найстрашніше, за словами автора, починається не тоді, коли стіну зводять, а тоді, коли вона стає найголовнішим. Тоді люди забувають, що було раніше, перестають цікавитися тим, хто по той бік, і сприймають розкол як норму.

«Соціальні мережі перетворилися на наші віртуальні посиденьки», — сказав Бімбалов. На його думку, в інтернеті людині легше стати агресивною через відчуття дистанції й анонімності. Мережі, додав він, перетворюються ще й на ешафот, де люди водночас і судді, і кати. Неправдива інформація може стати підґрунтям для ненависті: щойно оману сприймають за реальність, провину перекладають на іншого — і зводять нові стіни.

Автор вважає, що на кожну тему, яка нас єднає, припадає щонайменше три, які розділяють. Тому розмова важлива: вона допомагає побачити різницю в наших уявленнях, не перетворюючи її на нездоланний бар'єр. І коли люди говорять, виявляється, що вони не такі вже й різні.

«Зид» пов'язаний і з пам'яттю, зазначив Бімбалов. Коли те саме минуле має різні версії, рішення щодо теперішнього й майбутнього теж розходяться, а історія перетворюється на інструмент розколу. Саме тому, вважає письменник, потрібні запитання, порівняння і перевірка — а не сліпе прийняття готової версії.

До молоді письменник звернувся із закликом не пливти за течією, а коли школа не змушує думати — самим шукати відповіді й ставити запитання. «Зараз ми страшенно потребуємо молодих людей. Вони — наша єдина надія, бо не жили з нашими страхами», — сказав він.

Свій роман Бімбалов назвав серйозним самовизнанням. Він визнає, що й сам є частиною механізмів розколу: займає чийсь бік, гнівається, вступає в гострі суперечки. Після книжки він свідомо шукає щось добре і людяне в тих, з ким має публічні розбіжності.

Митець не повинен сидіти у кришталевій вежі, поки суспільство змінюється, вважає автор. Він відчуває обов'язок висловлювати власну позицію, хоч і розуміє: частина читачів з ним не погодиться. Літературу він відокремлює від публічних виступів — читач може не поділяти його поглядів і все одно знайти щось своє в книжках. Пише він не те, чого від нього чекають, а те, що хоче розповісти сам, і його орієнтир — це дзеркало.

Бімбалов розповів, що й сам питав себе, чи це антиутопія, чи утопія. Поділ на два табори був би утопією, якби люди залишалися у своїх спільнотах, — але всередині груп з'являються нові відмінності й нові приводи для протистояння. Ставати на чийсь бік він не прагнув і бачить схожість між людьми по обидва боки стіни.

У тому, що стіна може бути позитивною рівновагою, є частка самоіронії, визнав автор. Важливим для болгарського й балканського характеру він назвав слово «міра»: коли зникає відчуття міри, відмінності перетворюються на крайнощі. Стіна не обов'язково означає заперечення іншого боку — вона може бути межею, яка дозволяє різним людям існувати, не відмовляючись одне від одного.

Щодо стіни між поколіннями Бімбалов заперечив звинувачення, нібито молодь залежна від екранів, і нагадав: гаджети їм дали саме дорослі. Страх перед молоддю походить від того, що старші не розуміють їхнього світу, сказав він. Подолати це можна через цікавість до нових поколінь — побачити, що є за межею, як живуть інші, і зрозуміти, що всі дихають одним повітрям.

На зустрічі Бімбалов розповів і про свій особистий зв'язок зі Странджею та селом Факія, звідки родом його сім'я. Серед присутніх був і Радко Бінбелов, нинішній мер Факії.