Васил Люцканов представить свій роман «Прощай, Лаврак» у Поморіє

У осінь життя, коли човен спогадів гойдається на бурхливих водах минулого, болгарський письменник запрошує своїх читачів попрощатися з минулим і зустріти майбутнє. Поетичне запрошення надійшло від Василя Люцканова, який у п'ятницю, 12 вересня 2025 року, о 18:00, презентує свій новий роман "Прощавай, Лаврак" у НДІ «Просвіта 1888» у Поморії. Літературна зустріч подарує шанувальникам написаного слова вечір, наповнений "несподіваними морськими історіями", як запрошує сам автор.

Подія, яку з великим інтересом очікує місцева культурна спільнота, буде модеруватися художницею Нелі Тодоровою. Книгу представить видавчиня Анна Боянова, яка також відома як поетеса, романістка та музикантка.

Творчий пошук золотої жили

Василь Люцканов – митець, який залишив глибокий слід у болгарській літературі, а його творчість письменниця Здравка Евтимова описує як пошук самородного золота. За її словами, Люцканов – як шахтар, який шукає і знаходить золоту руду, щоб викувати з неї каблучку, цінність якої значно перевищує вартість металу. Прекрасні прикраси, які він створює, блищать майстерністю ремісника, залишаючи незабутні історії.

Евтимова підкреслює, що оповідання Люцканова є одночасно "пошуком і знахідкою золотої жили смутку", але саме його талант і майстерність надають справжньої цінності творам.

Це майстерність, яку письменник будував протягом багатьох років, публікуючись майже в усіх авторитетних болгарських виданнях, як до, так і після 10 листопада 1989 року. Твори Люцканова з'являлися в таких журналах, як "Родна реч", "Море" та "Съвременник".

Протягом свого творчого шляху він видав дві книги оповідань та новел у ранні роки – "Зворотні поїзди" (1987) та "Фарфорова квітка" (1991). Після 27-річної літературної паузи Люцканов повертається з ще двома книгами: "Наші душі страждають красиво" (2022) та "Третє око Едіпа" (2024), знову доводячи своє місце в сучасній болгарській літературі.

Прозріння про життя в "Прощавай, Лаврак"

У своєму аналізі нового роману, д-р Добрина Топалова описує книгу як глибоко особисту оповідь, яка водночас має універсальний заряд. За її словами, "Це неминуче – часи один за одним спливають, а разом з ними і твої імена з минулого – Лаврак, Аврал, Вълче." Вона зазначає, що в романі залишаються лише відбитки життєвої драми – від бунту молодості та абсурдів армії до загроз, пережитих як журналіст-розслідувач.

Роман розповідає про повернення героя до рідного Південного Моря після того, як він пройшов через життєві випробування, включаючи втрату дружини та розлуку з синами. Д-р Топалова підкреслює, що це повернення – час для прощання з минулими ролями в житті, але й час для вдячності тим, хто залишається – сину, батькові, людині пера.

У "Прощавай, Лаврак" розгортається глибокий монолог, який переводить читача через осінь життя, скеровуючи його до сакрального місця – Чорного пляжу. Там час ніби зупиняється, а минуле і сьогодення обіймаються. На думку д-ра Топалової, це місце для спокою, де герой може замовкнути з собою і вилитися перед Морем. Так народжується книга – як сповідь, натхненна іронічним діалогом з героєм з попереднього твору автора, Едіпом.

Незважаючи на накопичену драму, твір стратегічно знижує свій пафос, оскільки навіть у найтрагічніші моменти життєва мудрість випливає в "життєстверджуючій усмішці". Натхненний словами біблійного Йова та заповітом рибалки барба Яні, герой Люцканова зустрічає осінь свого життя з "світлою покорою", як природну частину буття, але й як виклик.

Сюжет ставить питання, чи все ще цілий човен життя пливе своїм шляхом, незважаючи на бурі та скелі, що символізують труднощі. Роман Василя Люцканова пропонує не просто історію, а глибоку філософську подорож у людську душу, яку з нетерпінням очікує літературна спільнота.

• Літературна зустріч у Поморії
• Презентація нового роману
• Василь Люцканов
• Роман "Прощавай, Лаврак"
• НДІ «Просвіта 1888»