У Художній галереї «Бенчо Обрешков» у Карнобаті відкрили виставку зі 100 творів художника Атанаса Жекова — до 100-річчя від дня його народження. На виставці показали живопис і графіку з різних періодів його творчості. Виставка триватиме до 24 листопада.

На зустрічі 23 вересня люди розглядали картини. Вони почули розповіді й про самого художника — яким він був як людина. З'ясувалося, наскільки міцним залишився його зв'язок із рідним містом.

Атанас Жеков народився 1926 року в Карнобаті. Він навчався живопису в Художній академії в Софії й згодом став одним із найважливіших імен у болгарському образотворчому мистецтві. За його плечима — десятки спільних виставок і понад 25 персональних, які показували в Болгарії та за кордоном: у Софії, Карнобаті, Щеціні, Ленінграді та Братиславі. Він очолював Софійську міську художню галерею й викладав у Художній академії. Його картини зберігаються в національних і регіональних художніх колекціях. Кар'єра завела його далеко від рідного міста, але Карнобат залишався частиною його життя до кінця.

Найзворушливішим моментом вечора стали слова сина художника Костянтина Жекова. Він подякував жителям Карнобата за те, що вони зберігають пам'ять про його батька. «Де б він не був, завжди говорив про Карнобат з любов'ю. Він був карнобатцем», — сказав він присутнім.

Румяна Денева нагадала про останню виставку художника в місті у 2006 році й розповіла, скільки він зробив для місцевого художнього фонду. Сьогодні галерея зберігає понад 100 його творів, а родина художника й далі дарує нові картини.

Зв'язок Жекова з галереєю не обмежувався лише картинами, які він залишив Карнобату. Він особисто допомагав створювати фонд галереї — разом зі Стефаном Каравасилевим шукав і збирав твори інших авторів для майбутньої колекції. У 1989 році, коли обговорювали, чи не назвати галерею його ім'ям, Жеков відмовився й наполіг, щоб вона носила ім'я Бенчо Обрешкова. Це рішення й досі найкраще показує, як він ставився до художньої історії свого рідного міста.

Художник Радко Мурзов розповів про іншу сторону Жекова — викладача, який підтримував молодих авторів і не нав'язував їм власний стиль. За словами Мурзова, на початку його кар'єри саме Жеков допоміг йому взяти участь у молодіжній виставці й навіть віддав йому свою майстерню, щоб той міг працювати самостійно.

Спогади рідних, колег та учнів художника доповнили архівні кадри, на яких публіка почула й голос самого Атанаса Жекова. Через сто років після його народження Карнобат знову відкрив двері для його мистецтва — і для людей, які зберігають про нього особисту пам'ять.