Трагедія на Сонячному березі: Судова система на апараті штучного дихання, поки мозок жертви помирає?

21 серпня 2025 р. Бургас. Смерть мозку 35-річної жінки, яку збив квадроцикл на Сонячному березі, ставить під сумнів усю нашу судову систему. Поки ЗМІ повідомляють про стан жертви, яку штучно підтримують, суспільство залишається з тривожними запитаннями: Що відбувається з правосуддям? Чому молоде життя на межі, а злочинець перебуває під домашнім арештом?

Наше розслідування занурює нас у шокуючу реальність, яка страшніша за фільм. 14 серпня 2025 р. 18-річний хлопець, керуючи квадроциклом, спричиняє серйозний інцидент. Він збиває сім'ю з дітьми, яка була на відпочинку. В результаті цього інциденту 35-річна мати потрапляє в критичний стан. За останніми даними, її мозок перестав функціонувати, а серце підтримується штучно. Водночас її 4-річний син також перебуває в критичному стані.

Ця трагедія — не просто інцидент, а дзеркало недоліків у правосудді. Близькі постраждалих публічно висловили своє обурення рішенням суду про домашній арешт для злочинця. Їхній гнів виправданий. Яке повідомлення надсилає судова система, коли злочин з такими тяжкими наслідками, що загрожує життю матері та дитини, не призводить до ефективного затримання винного? Чи не сама судова система знаходиться на штучному диханні, поки суспільство втрачає віру в її справедливість?

Усі великі новинні видання повідомляють про стан жінки, але ніхто не ставить найважливішого запитання: Як можна допустити таку несправедливість? Поки близькі борються за життя своїх коханих, судова система, здається, бездіяльна, захищаючи злочинця, а не жертв. Цей випадок — не поодинокий інцидент, а симптом глибшої проблеми. Чи маємо ми чекати наступної трагедії, щоб вжити адекватних заходів? Що важливіше: права злочинця чи життя невинних жертв?

Поки стан матері залишається критичним, а її життя підтримується машинами, ми, як суспільство, повинні запитати себе: Чи готові ми заплатити ціну за цю безпорадність? Чи готові ми дозволити беззаконню панувати, поки судова система розпадається на наших очах? На жаль, відповіді невтішні. Щоб щось змінилося, потрібне громадянське суспільство, яке вимагатиме справедливості. Бо, як ми кажемо, «справедливість — як сонце: не може довго ховатися за хмарами». Але в цьому випадку хмари, здається, дуже густі.