9 вересня 1944 року: переворот, що змінив Болгарію

Софія, 9 вересня — Щорічно в цей день Болгарія згадує одну з найбільш значущих і драматичних змін у своїй історії — військовий переворот 1944 року. Сьогодні минають роки від події, яка не лише повалила уряд, а й змінила шлях нації на десятиліття вперед. Вранці 9 вересня 1944 року Софія прокинулася в атмосфері напруженого очікування. За кілька годин до того, о 6:25, по радіо пролунав голос нового прем'єр-міністра Кімона Георгієва, який читав підготовлену "Прокламацію до болгарського народу" і оголошував склад нового уряду. Це був його останній переворот, що носив відбиток політичної фігури, яка брала участь у подібних подіях у 1923 та 1934 роках.

Шлях до влади: Безпрецедентна підтримка та репресії

Після оголошення перевороту події розвивалися стрімко. Регентів, Кирила та Николу Міхова, привезли з Чамкорії та змусили підписати указ про призначення уряду, перш ніж їх заарештували. Третій регент, Богдан Філов, тимчасово уникнув цієї долі, оскільки перебував у провінції. Одним із перших і найрішучіших кроків нової влади було призначення своїх лояльних офіцерів на ключові посади в армії. Цей захід виявився успішним, оскільки вся Болгарська армія негайно заявила про свою підтримку перевороту, забезпечивши йому безпрецедентну інституційну основу.

Однак разом із підтримкою прийшли й негайні репресії. Військові командири на місцях заарештовували поліцейських і, разом із партизанськими загонами, вживали заходів проти "незручних" елементів. Штаб війська видав наказ про ліквідацію всіх, хто наважувався чинити опір і відмовлявся здатися добровільно.

Нова влада швидко здійснила й символічні зміни. Офіційну назву армії було змінено з "Болгарська війська" на "Болгарська народна війська" (БНВ). У ній також було створено нову посаду — помічник-командира з політичних питань, що підкреслювало ідеологічний характер нового режиму.

Партизани спускаються з гір

Після наказу Добрі Терпешева всі партизанські формування спустилися з гір. Вони приєдналися до армії, щоб взяти владу в містах і селах. За наказом військового міністра генерала Дамяна Велчева і новопризначеного генерала Добрі Терпешева, партизанські загони були влиті в армію, що призвело до створення "Болгарської народної гвардії". Кожна військова частина отримала свою "армійську гвардійську роту", яка мала як військово-поліцейські, так і військово-політичні функції, закріплюючи контроль нового режиму.

Хоча в більшості випадків владу було взято без опору, в окремих невеликих населених пунктах були спроби опору з боку окремих поліцейських і військових частин, але їх було швидко придушено.

Наступний період був відзначений масовими репресіями, масштаб яких і досі викликає дебати серед істориків. За різними оцінками, кількість убитих у цей період варіюється від 20 000 до 40 000 осіб. Так званий "Народний суд" засудив до смерті 2 730 осіб, серед яких міністри, депутати, журналісти, банкіри, мери, священики, землевласники та вчителі, що представляли широкий спектр болгарської еліти.

Фон подій: Війна, інтриги та радянський фактор

Події 9 вересня не відбулися в ізоляції. Початок перевороту можна простежити ще до середини серпня 1944 року. 26 серпня, зіткнувшись із загрозою наступу Червоної армії в Румунії, уряд Івана Багрянова оголосив нейтралітет і наказав німецьким військам залишити країну. Водночас ЦК БРП видав Окружний лист №4, яким наказав здійснити збройне повстання.

Намагаючись уникнути радянського наступу, уряд Багрянова розпочав сепаратні мирні переговори з Англією та США в Єгипті. Однак ці переговори зустріли різкий опір Радянського Союзу і провалилися. У результаті 2 вересня Багрянов пішов у відставку, щоб дати шлях новому уряду на чолі з Костянтином Муравієвим.

Новий коаліційний уряд, сформований з основних опозиційних та антинімецьких партій, продовжив спроби зовнішньополітичної переорієнтації. 4 вересня він розірвав союз із Німеччиною, розпочав роззброєння німецьких військ та звільнив політичних в'язнів. Але того ж дня німецькі війська захопили штаб болгарського корпусу в Нішській Бані, а також штаби болгарських дивізій, що окупували Сербію.

5 вересня уряд Муравієва обговорював оголошення війни Німеччині, але це було відкладено на 72 години на прохання військового міністра генерала Івана Маринова. Згодом стало ясно, що генерал Маринов узгодив свої дії з Вітчизняним фронтом, щоб дозволити СРСР оголосити війну Болгарії. За цю "послугу" він отримав посаду головнокомандувача армії після перевороту.

Саме в цей критичний момент, 5 вересня, Радянський Союз оголосив війну Царству Болгарія. У насталій анархії, між 6 і 7 вересня, хвилювання охопили країну. У Варні та Бургасі Вітчизняний фронт взяв під контроль адміністрацію, а в Софії демонстрація трамвайних робітників була розігнана силою, загинула одна людина. У Плевені та Сілістрі були напади на в'язниці, а в Пернику під час розгону протесту шахтарів було вбито шестеро людей. Таким чином, під наростаючим тиском і внутрішнім хаосом, події швидко досягли своєї кульмінації, залишивши менше ніж 48 годин до самого перевороту.