Усі 15 картин з нової персональної виставки художника Мілка Божкова в бургаській галереї «Пролет» купили ще до офіційного відкриття. Про це автор розповів БТА.
Виставку відкрили вчора, 19 листопада, з 17:00 до 19:00. Подивитися її можна до 14 грудня.
19 листопада галерея «Пролет» анонсувала виставку, зазначивши, що роботи Божкова є в Бібліотеці Конгресу у Вашингтоні.
Божков написав пейзажі за краєвидами, які фотографував упродовж двох останніх років навколо місця, де живе, — у селі. Назва кожної картини — точні день, година й хвилина, коли він зняв цей краєвид.
Для художника природа — це образ і привід думати про час, пам'ять та присутність людини у світі. «Немає більшого творця, ніж природа», — сказав він. За його словами, змагатися з нею неможливо, можна лише зафіксувати побачене й витлумачити його.
До пейзажів Божков додає вишивку та деталі, яких немає на знімку. Вони порушують спокій картини й підказують інші прочитання. Однозначного пояснення цим деталям автор не дає. На його думку, вони мають бути пов'язані із зображенням і вести глядача далі від першого враження про гарне поле, траву, дерево чи захід сонця. Частина доповнень з'являється підсвідомо, і розум їх не пояснює. Іноді якась лінія просто має бути саме там. Божков бачить схожість із прийомами Альфреда Гічкока у фільмі «Птахи», де напруга йде від очікування й відтермінування. Його деталі так само підказують, що за видимим є ще щось, але не розкривають цього до кінця.
Як приклад він називає італійського художника Лучо Фонтану, який розрізав свої полотна. Божков до такої радикальності не доходить. Проте вишивка допомагає йому розбити структуру полотна й не ставитися до своєї роботи надто серйозно. Для нього більшу вагу мають життя, смерть, діти, мати та батьки.
Назва картини позначає зустріч із краєвидом, а полотно — спробу відтворити її через особисте відчуття. Божков цитує свого близького друга Стояна Цанева. За його словами, картина має говорити сама, а якщо не говорить, автор не зробив своєї роботи.
До стриманості в словах його спонукає й поет Борис Христов. Він відійшов від марноти й переїхав у село, щоб побути наодинці із собою. Христов цитував Лао-цзи: коли людина сама, світ приходить до неї, і напружуватися для цього не треба.
Художник пов'язує таке ставлення з мудрістю віку й бажанням бути якомога мовчазнішим. Його робота закінчується оформленням у раму, далі картини йдуть своїм шляхом. Він не вважає безумовно правильним купувати картину, не побачивши її наживо, бо так обирають ім'я автора, а не сам твір. Покупець має спершу зустрітися з полотном і бути зворушений ним так само, як автор — мотивом. Якщо мотив його не хвилює, Божков не бачить сенсу його малювати. Того самого він чекає від глядача.
Навіть коли картину купують як вкладення грошей, для нього головне — естетична насолода й співпереживання тому, що пережив автор. Божков вважає, що саме такі природні стосунки мають бути між художником, глядачем і покупцем.
Найгарніші краєвиди не обов'язково найкращі для малювання. Досконалі переносити на полотно не потрібно, а скромні приховують більше можливостей для пошуку й глибини. За словами Божкова, художник не повинен повторювати вивчене. Він має випробовувати себе й шукати нові можливості, не змінюючись радикально. «Я люблю якимось чином бути іншим, не змінюючись, не перевертаючись на 190 градусів», — сказав Божков.
Він не вважає, що мусить постійно бути в гуркоті подій, щоб відчувати світ. Війна в Україні, конфлікти у світі та події в Болгарії не залишають Божкова байдужим, але до малювання його не спонукають. Він визнає, що це його хвилює й злить, проте вважає це частиною життя, а не свого живопису. Ангажоване мистецтво — не його напрям, хоча як приклад він наводить важливі ангажовані твори Франсіско Гої.
Коментарі (0)
Коментарів поки немає.