Радєв сколихнув Брюссель погрозою вето на санкції проти патріарха Кирила

Позиція прем'єр-міністра Румена Радєва про те, що Болгарія може заблокувати частину нового пакету санкцій Європейського Союзу проти Росії, викликала серйозне занепокоєння в Брюсселі та знову поставила країну в центр європейських дебатів щодо єдності в питанні "санкцій". Його заява відродила побоювання, що з'явилися ще після його перемоги на виборах, про те, що в Софії може формуватися "новий Віктор Орбан", хоча політична картина є складнішою.

На парламентських виборах у квітні Румен Радєв здобув майже 50% голосів зі своєю новоствореною партією "Прогресивна Болгарія" і забезпечив собі абсолютну більшість у Народних зборах. З початку травня колишній глава держави очолює однопартійний уряд, що дає йому значний простір для маневрів у європейській та зовнішній політиці.

Перед самітом ЄС у Брюсселі Радєв заявив, що Болгарія накладе вето на запланований 21-й пакет санкцій проти Росії, якщо до нього будуть включені заходи проти патріарха Російської православної церкви Кирила. На запитання, чи можна розглядати Кирила як духовну особу після того, як він назвав війну Росії проти "західного неоліберального світу" "священною війною", Радєв відповів, що, на його думку, проблема не в особі патріарха, а в принципі не змішувати політику і релігію.

За словами прем'єра, слід враховувати, що мільйони росіян є православними християнами. Він заявив, що "час хрестових походів минув", і нагадав про роль Росії у визволенні Болгарії від Османської імперії. На думку Радєва, російське і болгарське суспільства поділяють православну віру і є "однією сім'єю". Він також поставив під сумнів ефективність подібних персональних санкцій, запитавши, яким саме чином вони сприятимуть припиненню війни.

Подібну лінію захистила і міністр закордонних справ Велислава Петрова-Чамова. Вона назвала можливі санкції проти патріарха Кирила "символічними", без реальних економічних наслідків, і заявила, що Болгарія не підтримує такі типи заходів. На її думку, уряд не проти санкцій як інструменту, а лише проти тих, які є неефективними або завдають більше шкоди державам-членам, ніж "країні, що веде війну".

Під час своїх президентських термінів Радєв послідовно наполягав на тому, щоб переговорам з Москвою надавали перевагу перед військовою підтримкою України, проте без чіткої відповіді на те, як такі переговори були б можливі за відсутності готовності Кремля припинити агресію. Тим не менш, він досі не заходив так далеко, як угорський прем'єр Віктор Орбан – на відміну від Будапешта, Софія не виступила проти початку переговорів про членство України в ЄС і не заблокувала продовження вже діючих санкцій.

На думку політичних спостерігачів, Радєв веде своєрідну "подвійну гру" – намагається зберегти підтримку проросійськи налаштованих виборців, які були ключовими для його переконливої перемоги, але водночас шукає спосіб не ізолювати Болгарію в межах ЄС. У цьому контексті позиція глави МЗС Велислави Петрової-Чамової трактується як спроба уточнити посил: кабінет принципово підтримує санкції, але лише тоді, коли вони мають "реальний економічний ефект" і не перетворюються на суто символічні жести.

Реакція опозиції була гострою. Колишній міністр фінансів Асен Васильєв, лідер партії "Продовжуємо зміни", заявив, що патріарха Кирила не слід розглядати насамперед як релігійного лідера. Він використав його світське ім'я Володимир Гундяєв і назвав його "агентом КДБ", наголосивши, що санкції проти людини з такою роллю є цілком виправданими. Васильєв також розкритикував спроби Радєва розмити відповідальність за війну, наполягаючи на тому, що потрібно чітко заявити: Росія є агресором, а Україна – жертвою.

Колишній міністр закордонних справ Даніел Мітов з ГЕРБ також засудив позицію уряду. На його думку, підтримка Кирила не має нічого спільного з православ'ям. "Йдеться не про церковні справи чи канонічне право. Йдеться про людину, яка роками використовує авторитет Церкви для виправдання російської агресії проти України та вбивств невинних людей", – заявив Мітов. Він назвав аргумент про те, що санкції проти патріарха є втручанням у релігійні справи, непереконливим і таким, що не має стосунку до національних інтересів Болгарії.

Дебати навколо загрози вето на частину санкцій проти Росії показують, наскільки делікатним залишається баланс між внутрішньополітичним тиском, історичними та культурними зв'язками з Москвою та очікуваннями європейських партнерів. У центрі цього балансу стоїть не лише прем'єр-міністр Румен Радєв, а й дипломатична команда уряду на чолі з міністром закордонних справ Велиславою Петровою-Чамовою, якій доведеться захищати суперечливу лінію Софії як перед болгарським суспільством, так і за столом переговорів у Брюсселі.